Розділ сімнадцятий. Ерік

Розділ сімнадцятий.. Гелія

Вираз його обличчя мені не сподобався. Він щось задумав, і я впевнена він вирішив робити все сам. Коли лист впав на підлогу я підняла й прочитала його.

« Сподіваюсь тобі сподобався мій подарунок, тепер ти можеш посадити свою дівчину на місце Жака. Гадаєш це справедливо? Я гадаю так! Він грав на дві сторони. А ти знаєш я не прощаю зради. Сину не зраджуй мене, не давай мені приводу покарати тебе, бо твоє покарання буде страшніше за смерть Жака. Повернись до мене і все тобі пробачу.»

Мене обдало холодом. Ерік. Боже, що він задумав?! Я не можу допустити аби він пішов один. Ми не знаємо чого можна очікувати від його батька. Цей лист може бути звичайною приманкою для нього. І тоді до мене дійшло, він це знає. Він навмисно повернеться. Я підвела очі на Астру, в її материнських очах був біль, вона так само як і я відчувала Еріка. Я зірвалась з місця і побігла за ним. Коридори здавалися нескінченними, варта стояла непохитно, наче палачі які готувалися до моєї казні. Все в середині тремтіло від тривоги. І мені вже було байдуже від чого ці почуття, єдине чого я бажала, аби він по слухав мене.

Коли я була біля його покоїв, ні хвилини не думаючи я увійшла. Ерік стояв на балконі, його руки оперлись на поручні, кожен мʼяз напружений, голова схилена. Я бачила як важко він дихає, він і сам розуміє, що це небезпечно.

• Ерік не роби цього. – я стояла в дверях.

Він мовчить.

• Будь ласка, я благаю тебе. Ти ж розумієш, що він навмисно тебе виводить.

Він мовчить.

• Ерік! – я розвернула його до себе. І мене обдало таким холодом, якого я ніколи не відчувала. – Що з тобою?

Ерік стояв непохитно, з закритими очима, на його обличчі виступали вогняні смуги, він горів в середині, біль його розриває на частки. Від цього виду по моїм щокам покотилися сльози, я підняла руку і доторкнулась до його обличчя, руки тремтять та і здається я тремчу так само.

• Ти такий гарячий! Ерік будь ласка відкрий очі.

І він почув мене. В його очах я бачила біль, розпач і нестримну лють з ненавистю. Йому тяжко тримати все в собі, і мені хотілось допомогти йому. Забрати частину його болю.

• Поговори зі мною. – я відчуваю як тремтить мій голос.
• Я не можу сказати тобі нічого доброго. – голос змінився.
• А що ти можеш мені сказати? – головне відволікти його.
• Лише те, що хочу вбити свого батька і мене це дратує. А ще дратує та думка, якщо я цього не зроблю, він вбʼє усіх хто мені дорогий. – Очі з кожним словом змінюють колір.
• Але ж ми можемо щось вигадати. Ерік тільки довіряй нам.
• Справа не в довірі. – він поклав свою руку на мою. – Я не хочу зашкодити тобі. Ти єдина не винна з нас всіх. І ти в повній небезпеці через те, що я відчуваю до тебе.

Йому не потрібно було нічого казати, я знала про які почуття він говорить, адже я відчувала те саме. Я відчувала як швидко бʼється серце коли він поруч, як при будь якій можливості я шукаю його очі, я відчувала, що він єдиний хто може подарувати мені щастя. Мені не потрібні були його слова, лише його присутність в моєму житті. Він потрібен мені поруч зараз і завжди.

• Не лишай мене одну. – по щоках покотились сльози. – Я не зможу без тебе.
• Пробач мене Гелія. – він поклав свою палаючі руки на мої щоки. – Я зроблю усе, аби повернутися до тебе. – А тоді він поцілував мене в чоло і зник.

Ілюзія. Він навчився створювати ілюзії. Невже він випустить дракона аби дістатися Вілантіса?!

Мої думки перебив тупотіння копит під балконом. Він мчав по дорозі яка вела до лісу, він пішов. Я не знала, що мені робити. Зостатися тут і чекати, але чого чекати? По їхати слідом за ним? Так я не знаю цих місць, як я поїду. Впавши на підлогу я закрила обличчя руками і розридалась. Через сльози я не чула як увійшли до кімнати. Астра обійняла мене та погладила по волоссю.

• Ми не залишимо його одного. – вона прошепотіла на вухо. – просто трохи почекай. Не виходь з кімнати, я прийду по тебе.

Вона поцілувала мене у волосся як колись цілувала бабуся. На обличчі зʼявилась посмішка, такий маленький жест, але в ньому стільки надії. Я не ворухнулась з місця, мої думки були з Еріком. Я намагалась використати магію, але здається він і це передбачив. Мені ще не зрозуміло як він так швидко вчиться, адже в деяких випадках він сильніший за мене, а я усе життя користувалась магією.

Моє обличчя обдуло вітром, здавалося звичайним вітром, але варто мені підвести очі, як перед балконом зʼявився величезний зелений дракон з величезними голубими очима. ВАУ. Це неймовірна краса. Кожна її лусочка була покрита зелено-синіми блискавками. Вона грозовий дракон. Я ніколи не зустрічала їх. Коли вона приходила до нас, вона ніколи не перевтілювалась, я б запамʼятала цю красу на все життя.

Астра, протягнула мені лапу, аби допомогти і я підкорилась цьому руху. Вона обережно посадила мене на спину, кожен її рух був обережним і витриманим. Я відчувала, що вона дуже хвилюється. Цікаво вона довго не вилітала з цих лісів?

• Астро ти давно не літала? – я наклонилась до неї. Вона трохи гиркнула і по махала головою « Ні». – Ти давно не вилітала з цього лісу? – і вона поклонилась « Так».