Розділ шіснадцятий. Ерік

Мені потрібні відповіді, і дуже багато відповідей, за що схопитися зараз я не знаю. Гелія та я з величезними зусиллями заспокоїли маму. Для неї важко далася інформація про зраду Жака. Я розумію її, вона втратила стільки часу, вона пропустила стільки років мого життя, вона не бачила як я ріс, ставав чоловіком. Вона бачила лише свої сльози, які ніхто не міг забрати. Я сидів на балконі, вітер обдував моє волосся, в голові повний безлад. Нам треба готуватися до війни з Вілантісом, а я не можу змусити себе робити будь що. Знаючи, що скоріше за все батько вже знає інформацію яку дав йому Жак, і він готується з більшою інтенсивністю. Нам треба вигадати план, та втілити його без розголосу. Вирішуватиму по одній проблемі за раз. Якщо я не приборкаю свого дракона, битва провалиться, батько досягне своєї мети. Мені не хотілось цього робити, але я мусив.

Розслабившись я зазирнув в свою підсвідомість. Дракон лежав в клітці, він не ворушився, чекав до поки я зʼявлюся. Я підійшов ближче і сів перед ним. Мені не спадало на думку з чого треба почати.

• Хочеш я почну? – тихо він звернувся до мене.
• Почни. – полегшення пройшлось моїм тілом.
• Мені шкода, що я так вчинив.
• Справді? – Я бачу що він вдає.
• Вибач. Ні. – він пирхнув. – Мені не шкода що я вирвався з пут, мені шкода, що для цього мені треба було тебе використати.
• Для чого ти це зробив? Ти міг літати, жити все міг.
• Так. Але не під своїм контролем.  Ти не знаєш, що таке сотні років перероджуватися. Я підкорявся стільком, що не зможу навіть по рахувати. А я? З ними я ніколи не міг такого відчути, бути собою при польоті.
• Тоді до чого вся пожежа? – я не накидався на нього.
• Тобі не зрозуміти. – Він відвернувся від мене.

Мені стало чомусь сумно, і я не міг зрозуміти то мої емоції чи його. Можливо я і не був в його шкірі, але в мене теж багато причин ненавидіти світ і людей в ньому.

• Послухай, ти знаєш що зробив мій батько. Ти знаєш як глибоко мене заділа його зрада, він знищив все що в мене могло бути, будь який шанс на щасливе дитинство, юність. – Згадувати важко, хоч я і не показую всього болю, але він нестерпний. -  Я втратив себе. І я досі не розумію правил ваших світів, я досі не знаю які ще істоти можуть зустрітися мені, але я намагаюсь жити. Так чому ти думаєш, що я не зрозумію?
• Завдяки твоєму батьку, не залишилось інших, тільки дракони та маги.

Він знов замовк. Його слова ще більше мене розчарували. Батько виявився ще гіршим, і коли закінчиться все це розчарування не маю гадки, але іноді мені здається, що він не мій батько. Адже від його жорстокості, я не перейняв нічого.

• Вони зрадили мене. – він тихо прошепотів.
• Хто зрадив тебе? – я підсунувся ближче.
• Дракони. – він повернувся до мене, але все так само лежав. – В перше своє життя, я був королем. Я сів на престол так само як і ти. Якщо ти знаєш на престол не сідають жінки, так як вони найбільша наша цінність. Ми охороняємо жінок від усіх бід, а трон це найбільша небезпека яка може бути.
• Я не знав за жінок. Але тепер мені зрозуміло чому мама не посіла його.
• Твоя мати була б чудовою королевою, і якщо чесно я вважаю це правило застарілим. Жінки сильні, а іноді навіть мужніші за нас. – в його очах зʼявився біль. – Ми жили, ще до того як зʼявився Вілантіс, там були пусті землі,  на них почали зʼявлятися перші люди яких виганяли з Туріна.
• Чекай. Турін старіший за Вілантіс? – Моєму здивуванню не було меж. В книгах в палаці Вілантіса не було жодної згадки про це.
• Набагато старіший. Так от, вигнанці почали обживати землі, вони розвивали свою магію до не можливого, але за це була ціна. Ціна зовсім не низька. Вони платили своїми душами. В них не залишалось нічого людяного, їм потрібно було більше влади, земель і людей. Багато з них почали переманювати людей на свій бік, заманюючи безмежною магією, і вони приходили.
• А як Турін? Якою магією володіли вони?
• Раніше не було поділу магів, вони володіли усім, але в обмеженій можливості. Їх сила тягнулась з їх життя. Як вигнанцям вдалось це змінити ніхто не знає.
• Гаразд, а яке відношення ти маєш до створення нового королівства?
• Ооо дуже вагоме. Тоді дракони  жили всюди, в будь яких землях. Одного разу Джуно, ватажок вигнанців наткнувся на мене, молодого короля драконів. Я був амбітним, мені кортіло довести всім, що я гідний корони, хоча мене ніхто не просив цього. Хм зараз навіть смішно. Він запропонував мені обʼєднатися, я звісно погодився. Кому не потрібні були союзники?! – Він піднявся і сів. – Але ж він не сказав, що буде ставити досліди на драконах. Після першого разу я повірив йому, що це було в останнє. А далі їх було безліч, лише в тайні від мене. Батьки, сини і дружини шукали своїх рідних, а я відчував що це він робить, але нічого не робив.
• Чому ти нічого не робив? – я відчував злобу до нього. – Ти ж король!
• Тому що він давав мені силу.

Я аж піднявся. Такого не може бути, якщо твої батьки дракони, в тобі не може бути іншої магії. Це проти природи. Хоча що ми знаємо, якщо історія перевернута, і мій батько частково причетний до цього.

• Як таке можливе? – здогадки це круто, але треба істина.
• Він пробуджував в мені магію, так як в інших розвивав. В моєму роді були чаклуни, і маленька частина магії текла в моїй крові. Я був залежний від нього, тому і терпів. Але я збирався припинити його знущання. Мені лише треба було, аби він розвив до кінця мою силу.
• Тобто ти навмисно дозволяв винищувати твій народ, заради сили? – моєму здивуванню не було меж.
• Так. – він в розпачі відповів.
• Про яку зраду тоді ти говориш?
• Мій народ лишив мене корони. Він не просто лишив він дозволив аби Джуно ставив свої досліди на мені. Пʼятнадцять років він знущався над мною. Аж поки моє серце не витримало.
• Господи. – я не захищав його, але пʼятнадцять років це дуже багато.
• Усі роки я проклинав їх, я ненавидів кожного. Я памʼятаю кожне обличчя, яке віддало мене.