Розділ чотирнадцятий. Ерік

Розділ чотирнадцятий. Ерік

Ще до появи гір я відчував їх. Купа голосів які вітали мене з поверненням до дому. Я не звик до такого звʼязку, їх голоси які кричали моє імʼя збивали мене, в середині відчувалася паніка, яка порушувала контроль над драконом. Відчувалося як він радий поверненню, як кожна його клітинка хоче оволодіти мною, аби робити по своєму, але я не дозволяв цього. Він тепер частина мене, тому він буде робити так, як хочу я.

• Ерік! Що з тобою? – Голос Гелії стурбований.

Я не міг відповісти їй, але її голос дав мені сили триматися, я зрозумів про що вона казала, подивившись на свої лапи. Вони світилися від вогню, який палав під шкірою, здається я трохи обпік її руки. Чорт, цього мені не хотілося. Я почав контролювати своє дихання, а з ним і своє тіло. Мені не дуже хотілося знижатися, але прийшов час. Час знайомитися з родичами.

Коли я ступив на землю, обережно спустив Гелію і почав перетворюватися в людську подобу. Завдяки Гелії яка зрозуміла, що я перетворююсь і я повністю голий, на чаклувала мені одяг. Нас зустрів натовп людей,  я не маю жодної гадки чи всі вони дракони, чи частина з них люди. Першим вийшов літній чоловік. Він як і всі інші був одягнений в чорну одежу, яка обтягувала його з усіх боків. Мені було цікаво спостерігати за ним.

• Вітаю в дома, наш Король. – Він низько вклонився, і інші по слідували його прикладу. – Ми так довго вас чекали.
• Я не ваш Король. – дракон в середині бунтував.
• Хай буде так. Що ж тоді привело вас і вашу супутницю, до нашого королівства?
• Мій батько. – почувся тихий шепіт людей. – С ким я можу поговорити особисто, не при людно?
• Ходімо за мною.

Чоловік розвернувся і пішов у центр натовпу. Гелія підійшла ближче до мене, в її очах я читав страх. І я розумів її, вона не може почуватися тут в безпеці, так само як і я.

• Не відходь не на крок від мене. Добре? – прошепотів їй.

Гелія не відповіла, просто легенько посміхнулась і зробила перший крок. Я завжди буду дивуватися її сміливості, вона перша дівчина яка не боялась труднощів, перша яка не боялась зробити перший крок. Ми йшли разом, і натовп розступався перед нами. Той літні чоловік чекав нас перед входом до палацу. Я трохи здивувався побаченому, палац знаходився в середині гори, це неймовірне видовище, кожна його деталь виглядала довершеною, окремою але в той самий час одним цілим з горою.

Ми зайшли в середину, довкола нас чорні мармурові стіни, з срібними підсвічниками, багато квітів і дуже мало варти. Невже вони такі впевнені в своїй безпеці, що не потребують додаткового захисту? Гелія підійшла ближче, здається її щось турбувало.

• Що з тобою? – мій голос тихий але впевнений.
• Я щось відчуваю, щось… але не можу розібрати. Але від цього моє спиною бігають мурахи.

Аби трохи заспокоїти і відволікти, ну а ще тому що мені так хотілось, я взяв її за руку. Спочатку вона стурбовано подивилася до низу на мою руку, а після сплила наші пальці. Її тремтіння трохи заспокоїлось, але напруження не спало, я відчував його так само як і вона.

Ми підійшли до великих дверей, варта відчинила їх, перед нам представ тронний зал, де по середині стояло два трони. Жоден з них не був зайнятий, що ще більше збило з пантелику. Ми пройшли майже до центру, коли мене охопило знайоме тепло. Повернувшись я побачив жінку. Вона була неймовірної вроди, вона стояла і дивилась на мене з широко розкритими очами, і тоді до мене дійшло. Тепло яке я відчув було мені знайомим, було мені рідним, воно не обпалювало мою шкіру, тому що частково воно було моїм…

• Мамо…

Біль в середині став сильнішим, я не розумів що відбувається. Це моя уява? Вони щось зробили зі мною?  Вона ж мертва. Чи ні? Міг батько збрехати мені? А може він взагалі не знає, що вона жива? Гелія обережно смикнула мене за рук. Я стояв як вкопаний, так само як і жінка. Але сльози рікою лилися по її обличчю.

• Це ти? Мамо це справді ти? – здається я вимовляв майже пошепки.  – Ти жива?
• Сину мій…

Вона не могла вимовити більше ні слова, я кинувся в її обійми. Вона пахла так само як в дитинстві – лавандою. З її очей лилися сльози, і здається з моїх також. Ми стояли так якийсь час, до поки я не зрозумів, на скільки я виріс. Тепер не я скручувався в обіймах матері, а вона в моїх. Я став значно вищим за неї, значно більшим, на моєму фоні вона була дуже маленькою, але такою вродливою жінкою.

Мама витерла сльози які котилися по моїх щоках. Дивилася на мене, роздивлялася, і на її обличчі розквітала посмішка. Здається вона була задоволена тим, що бачить.

• Ти не познайомив мене з своєю дівчиною. – Вона подивилась на Гелію, а та аж по червоніла.
• О ні я не його … - я перебив її.
• Мамо, знайомся це Гелія. – я не додавав що вона одна з наймогутніших чаклунок.
• Приємно по знайомитися, я Астра. – мама посміхнулась їй, і ця посмішка була щирою.
• Мені також приємно Ваша Величносте. – Гелія поклонилась.
• О… ні. Я не королева. В нашому королівстві є тільки один король. Ерік.
• Але як, я можу бути королем, якщо я ні разу не був тут?
• Ти дуже помиляєшся. Коли ти народився і твій батько дуже змінився в поведінці, я знала що щось трапиться. Коли він відправився на чергову війну, я таємно прилетіла сюди, і ти пройшов обряд коронації ще немовлям. Ти істинний король наших земель.
• І він не здогадався? – я був шокований новиною.
• Він не зміг би. Ти був таким малим, він навіть не міг уявити, як це я таке немовля понесу в драконячих лапах. Але він ніколи не помічав, що в палаці в мене були помічники. Декілька гвардійців були драконами, жодного разу вони не перетворювались в межах королівства, тому їх не можливо було запідозрити. Лише раз, він перетворився і поніс нас з тобою додому.
• Чому ти повернулась до нього? Чому ми не залишилися тут? – Я не міг зрозуміти не її не її намірів.
• Тому що не дивлячись ні на що, я кохала твого батька. Кохала до останнього подиху, кохала навіть тоді коли він встромив ножа. Я обрала його серцем, а він мене злими намірами. – на її обличчі зʼявився біль. – Я була молодою і наївною, а твій батько таким красенем, а ще він так гарно залицявся. Хіба ж я могла тоді знати, що в його голові?