Розділ девʼятий. Ерік

В моїй голові не вкладається, як така сила яку я відчув, увесь час сиділа спокійно в мені? Невже батько настільки могутній, що створив той амулет сильнішим за всю мою силу?  Думки не дають спокою, я не дуже зрозумів куди зайшов і чому взагалі я пішов до лісу? Обернувшись не побачив будинку Гелії, в середині трохи стало тривожно. Мені не кортіло повертатися назад, мені хотілось трохи по бути на самоті. Я пішов далі. С далеку почувся шум річки, вода завжди заспокоювала мене, тому я направився до берега.

Амур – могутня річка, сильна течія забирала життя найкращих плавців, як тільки вони опинялися в ній. Лише деякі приборкували її, та і то, махлювали, бо находили місця з слабкою течією. Я сів на крутий берег, шум води заспокоїв мої нерви, але думки не зникли. Чому моя магія тягнулась до руки Гелії? Питання на яке я гадаю навіть вона не знала відповіді. Але її дотики, вони були такі приємні, все в мені горіло від них.

Мої думки перервав шурхіт листя. Я повернувся в надії побачити Гелію, але посмішка яка була на моєму обличчі зникла. Перед мною стояло два кремезних чоловіка, обидва з розкішним довгим волоссям завʼязаним на потилиці. На них одягнута дивна одежа, яка обтягувала їх з усіх боків. Їх поява не несла нічого доброго за собою.

• Вам чимось допомогти? – вирішив почати першим.
• Це вам потрібна допомога. – сказав один і посміхнувся.
• Хіба я просив про неї?
• Не має значення. В нас є наказ. – вступив інший.
• Хто ви?
• Вартові королівства драконів. Ми вже довго вас шукаємо.
• Навіщо?
• Не клейте дурня, ви чудово знаєте, що вас чекає престол. І хочете цього чи ні, ви маєте його посісти.
• В цьому ви дуже помиляєтесь. Я нікому і нічого не винен. І посяду його лише в тому випадку, якщо захочу сам.

Не впевнений хто говорив в цю мить, я чи дракон. Але вони обидва перетворилися. Було чітко зрозуміло, вони не мають наміру відступати, а я не маю наміру здаватися. Вони були різними в подобі дракона. Один з них був більше за іншого, і дуже різнилися крила, в одного вони більші та мʼязисті, а в іншого більш кістляві, та з загостренням на кінцівках. Вони не нападали, і це було дивно. Але дивно лише до того моменту, як я зрозумів, що перетворився.  Я був більший і вищий за них. Але в них була перевага в досвіді, не дарма вони вартові. Я впевнений їх добре тренують для оборони свого королівства.

• Летімо з нами, не має потреби вступати в бій. – почувся голос одного з них і моїх думках.
• Як я можу чути вас? – я був здивований.
• Дракони можуть спілкуватися один з одним думками. Ми багато чого можемо взагалі. Летімо і ми навчимо вас всьому, Ваша Величносте.
• Не називай мене так, я не твій Король. – гнів поглинав мене.
• Тоді нам доведеться забрати вас силою.

В мить вони опинилися біля мене, один намагався збити мене з ніг, але я перехопив його крила та відкинув в бік. Другий летів з гори, він приземлився на мою спину, його ікла впилися в мою плоть, біль пронизав мене, але від цього гнів став сильнішим. Я відкинув його лише силою думки, дракон завис в повітрі.

• Як звати тебе вартовий? – мої слова роздалися риком.
• Кріс. – його голос був здавлений.
• Послухай мене Кріс. – я приблизився до нього. – Передай тому хто відправив тебе, що ми зустрінемось, але тоді, коли я цього захочу, не хвилиною раніше. Ти мене зрозумів?
• Так. – він намагався брикатися, але я сильніше стиснув його силою.
• Коли ви прокинетесь, мене вже не буде тут, тому вибачте мене.

Я вдарив їх обох головою, об землю. Вони втратили свідомість, їх тіла поступово почали повертись до людської подоби. А я нависав в повітрі над лісом. Дракон в середині посміхався, здається він схвалював моє рішення. Я розвернувся і полетів в сторону будинку Гелії.  Мені здавалось, що я не так далеко відійшов, але насправді навіть дуже. Я побачив розірваний купол, і в середині мене щось почало нервувати. Вона не могла розірвати його сама, це її безпека. Невже ці дракони щось зробили з нею?

Я спустився до низу, моє тіло набуло людської подоби, я побіг шукати її, але пусто. Довкола будинку все було без змін, так само як і в середині. Я почав звати її але не було жодного толку з цього. Я повернувся до вогнища, яке очевидно вона розпалила для нас. Я сидів дивився на нього, і не міг навіть представити, куди вона поділась. Вогнище горіло і горіло, його підтримувала магія, в мить щось відбилось мені в око, я подивився в ту сторону і побачив не примітний папірець. Я підірвався і побіг туди. На маленькому пні лежав папірець, я одразу впізнав його. Тільки в моєму королівстві виготовляли срібний папір, тільки королівська родина могла ним користуватися.

• Батько.

Я вимовив в голос свою здогадку. Розвернув папір, на ньому було написано батьковим акуратним почерком, його я впізнаю завжди, мені кортіло писати як він, я завжди заздрив його вмінню.

« Я чекаю тебе вдома сину, не ховайся від мене, або твоя чаклунка постраждає від моєї руки. Твій люблячий батько»

Папір почав горіти в моїй руці. Навіщо йому Гелія? Чому він вирішив, що я ховаюсь від нього? Чорт. Мені треба заспокоїтися, я по бачив як під моїми ногами горить трава. Я неготовий до зустрічі з ним, я не вмію керувати свою силою, не вмію керувати емоціями в подобі дракона.

• Ти зможеш! Довіряй собі.