Розділ восьмий. Гелія

Розділ восьмий. Гелія

Навіщо я підписалась на все це? Він зовсім не знайома мені людина, він звалився в  прямому сенсі слова з неба, а ще він з легкістю може вбити мене. Одне не контрольоване перетворення і я труп. Чому я завжди вляпуюсь в щось. Моя жалоба до всіх, до добра не доведе мене. Бабуся завжди казала : «Перш ніж погодитися, добре все обдумай». А що роблю я? Погоджуюсь. Просто беру і погоджую, бо він пообіцяв мені спокійне життя. Про яке спокійне життя може йти мова, ці люди ніколи не залишать мене. Якщо вони дізнаються, що я жива, вона відразу почнуть полювати на мене. Господи яка ж я дурепа. Тепер лежу в повній тиші, переймаюсь своїм життям, з яким я готова була по прощатися. Навіжена. Мої думки роїлися в голові, я намагалась бути впевненою, безстрашною. Але в середині я все ще мала дівчинка, яка боїться драконів.

Така тиша з боку Еріка, я не можу назвати його королем. Він такий юний, не обізнаний ні в чому. Чим думав його батько, коли переклав на нього, не підготовленого, таку важку ношу. Я тихо поклала книгу та намагалась заснути.

Сонячне світло та тепло пройшлось моїм обличчям. Ерік розвернутий до мене спиною. Мабуть ще спить. Не хочеться його турбувати, тому я тихенько підвелась, та направилась в сторону дверей.

• Я не сплю, можеш не крастися.
• Ти мене налякав. – Я трохи підскочила на місці. – Давно ти не спиш?
• З вчора. – його голос засмучений.
• Зрозуміло. Я приготую сніданок, виходь як будеш готовий.

Швиденько зникнувши за дверима, намагалась приховати свою тривогу. Чого це раптом я хвилююся за нього? Швидко привела себе до ладу, та почала готувати сніданок. Так як, я вирощувала фрукти й овочі самостійно, на сніданок ми мали овочевий салат з лляною олією та груші з яблуками. Я звісно розумію, що він не звик до такого, але маємо що маємо.

• Тобі щось допомогти? – він зʼявився так тихо. – Ой вибач, я зовсім не намагався тебе злякати, тим паче вже вдруге.
• Ні, все гаразд. Просто я сьогодні дуже задумлива. – Я поставила тарілки перед нами. – Сідай, не багато але що маємо.
• Дякую, насправді все дуже гарно виглядає.

Він за лічені хвилини зʼїв майже усе, що я приготувала. Мда в чоловіків зовсім інші апетити ніж в жінок. Треба вигадати, чим його годувати. Здається довго він не протримається, на овочах. Я намагалась сховати своє здивування, але здається не вийшло, бо тепер він перелякано на мене дивиться.

• Вибач, я накинувся на їжу. Трохи зголоднів.
• Все добре, ти довго не їв, тебе можна зрозуміти.
• Дякую.

Він зібрав все, прибрав аби було чисто. Мене це навіть здивувало. Тому що такої поведінки ніколи не очікуєш від короля. Все ж таки його добре виховали.

• Гелія, якщо я щось можу зробити, чи допомогти тобі, скажи. Мені дуже не зручно, що ти все робиш.
• Все гаразд, якщо щось буде потрібне, я обовʼязково звернусь.
• Дякую ще раз.
• То що, почнемо вивчати тебе Еріку. – Я махнула рукою і над нами зʼявився купол. – Сьогодні я хочу почати з магії, ти повинен зрозуміти, що ти можеш.
• Гаразд, я готовий.
• Отже. Я зроблю навколо тебе ілюзію, а ти намагатимешся її знищити. Домовились?
• Так. А як я маю це зробити?
• Для початку, ти повинен зрозуміти, що це ілюзія, тому що коли ти потрапляєш в них, відчуття починають зраджувати тебе.
• Гаразд, а далі? – Йому цікаво, це добре.
• Для початку давай розберемось з цим.

Довкола нього зʼявилась пустеля, з палаючим сонцем, він один мене він бачити не може. На його обличчі зʼявився жах. Здається він ніколи не був у пустині. Він почав крокувати, просто йти прямо. Я спостерігала за ним, не кажучи ні слова. А тоді, він різко зупинився, та схопив мене за руку.

• Я бачу тебе. – С посмішкою він промовив. – Як я не бачив тебе раніше?
• Тому що, твій мозок не міг одразу зрозуміти, що це ілюзія. А коли ти не знаєш, ти не можеш бачити ілюзіоніста.
• Що далі? – він посміхається, в нього чарівна посмішка.
• Заплющ очі. Зазирни в глибину своєї свідомості, ти повинен відчувати де схована твоя магія. Знайди звідки вона йде. – я поклала руку йому на груди. – Магія зосереджена десь тут. Вона це те що дає тобі життя, силу і могутність. Знайди її.

Я хотіла забрати руку, але він вхопив і повернув її на місце. Мовчки тримав її там, де я її поклала. Його рука була гаряча, наче в долонях розгортається пожежа. Мені було ніяково і трохи страшно, тому що він стоїть так занадто довго. Коли я намагалась забрати руку, він стиснув її сильніше.

• Не забирай, я бачу її, моя магія тягнеться до твоєї долоні.
• Що? – я зловила ступор. – Цього не може бути.
• Я кажу, що бачу.

Він не розплющував очі, після декількох слів знов замовк, але хватку трохи послабив. Полумʼя в його руці змінив холод, такий крижаний, що опікає сильніше за вогонь. Мені стало трохи боляче, але я не відволікала його. Чекала. Чекала. Чекала і ще чекала. Аж раптом він розплющив очі і райдужки його гарних очей стали золотаво срібними. Колір змінювався, що секунди, до поки не прийняв свою істину подобу. В ньому поєднались : зелений, срібний, золотий відтінки. Я ніколи не бачила такого. Здається я навіть відкрила рота від здивування.

• Щось не так? – почувся його гримучий голос. – Чому в тебе такий погляд?
• Твої очі. Вони змінилися. – Я намагалась оговтатись. – Що ти відчуваєш?
• Силу. Не переборну силу. Вона пронизує кожну частинку мого тіла. – він відпустив мою руку, але я не забрала її.
• Ти можеш знищити ілюзію?  - зробити серйозний голос дуже важко, коли бачиш таку красу.
• Я не знаю як. – він також не відводить від мене очей.
• Подумай. Представ що ти розриваєш її, або підриваєш. Представ справжній світ, який тебе оточував до ілюзії. Нехай в твоїй голові буде повноцінна картина цього.