Розділ шостий. Ерік

Розділ шостий. Ерік

Я можу знищити світ. В голові гудить, в очах блимають іскри. Я дивлюсь на Гелію, а вона поступово відходить від мене. Я більше не чую її, лише голос який благає вбити її. Голос який так схожий на мій, він благає вбити невинну. Розуміючи, що я перетворююсь я вискочив на двір, довкола ліс і куди мені подітися я не знаю. Я сперечаюсь із самим собою, я намагаюсь змусити замовкнути той голос, але йому байдуже. Більше я не контролюю перетворення. З мого рота виривається не то крик ні то рик, довкола все почорніло і затихло. Відкривши очі я бачу налякану Гелію, вона кричить і я намагаюсь почути її, але той голоc перекрикує, не дає змоги її почути. Лють вирую в моїх жилах, я злітаю і починаю ричати, що є сили.

Колись коли я був малий, батько казав : « Якщо тобі важко, страшно чи ти панікуєш – кричи. Кричи що є духу.» Так і зробив. Наче все затихло довкола, голосу немає, болю не має, лише я і безкрайнє небо. Мені нічого не лишалось як полетіти кудись. Я бачив палац, але мені не варто зараз туди летіти. Я не контролюю себе, дракона. Взагалі нічого не контролюю, для початку треба знайти вихід як це змінити. Коли я повністю заспокоївся, повернувся до Гелії. Вона чекала на тому ж місті. Я приземлився все ще в подобі дракона. Дракони не вміють говорити, тому потребувало трохи часу, аби я перетворився назад. Вона мовчки чекала і вивчала мене. Коли я був готовий по говорити, вона кинула в мене шматок тканини, і тоді до мене дійшло. Я голий. Зовсім голий, стою перед незнайомою дівчиною. Вона відразу по червоніла, що мені здалося дуже милим.

• Пробач, я не мав наміру тебе лякати. – я намагався підійти ближче. – Взагалі не зрозумів як почав перетворюватися.
• Ти зовсім не контролюєш свого дракона. – вона впала на землю.
• Лише в момент перетворення, потім він піддається мені.
• Дивно. – вона звузила очі. – а як саме він тобі піддається?
• Після перетворення я ричу, з риком з мене виходять всі емоції, тоді я можу контролювати його.
• То ти володієш емоціями?
• Не впевнений. – Я не знаю своїх сил. – Я добре маскував емоції, приховував, зчитував в інших. Але чи володію я ними як дракон? Не знаю.
• Ти взагалі нічого не пробував зробити? – вона здивована.
• Зовсім. Це було моє друге перетворення за обізнане життя.

Вона замовкла, щось обдумуючи, я бачив в її очах. Не знаю, що саме було в неї на думці, але мені хотілось дізнатися. А ще мені хотілось по прости допомоги, але як це зробити правильно, не маю жодного поняття. Тому зробив як вмію.

• Навчи мене. – просто випалив я.
• Що? – вона засміялась.
• Навчи мене магії. Ти ж Чаклунка. – Мені не зручно, від того, що я олух не тямущий. – Я впевнений ти багато знаєш.
• Так, але для чого мені це робити?

Я казав, що вмію читати емоції, але я ще вмію зчитувати стан людей. Тому я відразу зрозумів, чому вона тут. Чому живе одна в такій глушині, в далечині від доріг, від торгових шляхів, вдалечині від людей.

• Гадаю, я можу дати тобі те, що ти так прагнеш. – Я подивився в її очі. – Я можу дати тобі спокій.  Тобі не доведеться ховатися.
• Як ти дізнався? – на її очах виступили сльози, які вона намагається приховати.
• Не важливо як. Важливо, що я можу зробити аби змінити все.
• Це не можливо…
• Можливо все. – я перебив її. – Якщо знати, що робити, можливо геть усе. Гелія не має ситуації з якої немає виходу.
• Що ти пропонуєш? – це вже цікаво.
• Допоможи мені дізнатися хто я. Навчи користуватися магією, контролювати дракона. А я в свою чергу зроблю тебе недоторканою. Ти отримаєш будинок в будь якій точці королівства. В тебе буде безтурботне життя.
• Дуже манлива пропозиція. Але є велике але. – вона підвелась до мене. – Я можу навчити тебе магії, можливо зможу допомогти дізнатися хто ти, але як я зможу навчити контролю?
• Гадаю ти щось вигадаєш. Ти чаклунка, яка керує хаосом, ти можеш вигадати будь що. Я обіцяю, що не пручатимусь, все що ти вигадаєш ми спробуємо.

Гелія мовчала. Кожна хвилина тиші, різала мене на шматки. Я відчував провину, за те що покинув батька, за те що покинув своє королівство. А ще, мене непокоїла доля того маленького дракона. Не знаю чому, але я переймався за нього. Мені кортіло навчитися всьому як швидше, адже якщо батько має рацію, вони намагатимуться мене знайти, а я маю навчитися захищати себе. Цей хаос поглинав мене…

• Я згодна. – голос Гелії став рятівником. – Але. Коли все закінчиться, коли ти навчишся бути драконом і чаклуном, по обіцяй що вбʼєш мене.
• Що?? – я завмер. – Навіщо мені тебе вбивати?
• Якщо це зробиш не ти, то зроблять інші. – Вона закрила обличчя руками. – Зрозумій, вони вважають мене загрозою. Жодного разу ніхто не народжувався з можливість, керувати усією магією. Вони не зупиняться, нізащо.
• Скільки років ти живеш в цьому лісі?
• Одинадцять років.
• Але як? – я спантеличений геть. – Тобі потрібні були ліки, їжа. Як ти все це добувала?
• Вирощувала. – вона обережно витерла сльозинку. – Навчилася полювати, а бабуся в свій час навчила готувати ліки з рослин.