Розділ пʼятий. Гелія

Розділ пʼятий. Гелія

            Мені шкода його. Коли я знайшла його непритомним, по битим я здивувалась як він не загинув. Я не бачила висоти падіння, але яма в землі мене здивувала. Хто він? Я обійшла його декілька разів, моя совість не дозволить його тут покинути.

• Чорт.

Він перевернувся на спину, я побачила на його боці рану, вона кровоточила. Часу думати не було, я обережно підняла його.

• Який же ти важкий, незнайомцю.

Здалося, що пройшла вічність від тоді як я його притягла до будинку. Поклавши його на ліжко, знайшла необхідні трави, підготувала перевʼязки. Мені важко торкатися чоловіків, адже дотики моя болюча тема. Обережно аби не зачепити його шкіру своєю, я змила кров, нанесла мазь яку перетерла з трав, поклала повʼязку, і тут мене дещо здивувало. На ньому була мітка. Відразу я не придала значення, але вона не виходила в мене з голови. Він намагався прокинутися, стогін болю роздався з його вуст.

• Ти живий. Чуєш? Я по турбуюсь про тебе.

До чого я сказала такі слова? Я навіть не знаю хто він. Потурбується вона, а як же, ідіотка. Він навіть оком не мигне, як вбʼє мене після пробудження. Мені варто по турбуватися про свою безпеку. І тут в моїй голові прояснилось. Мітка яку я бачила в нього, я вже її бачила. Але… ой ні.

• Вілантіс, він Король Вілантіса. – я тихо виговорила – Ерік.

            Мене наче обдало холодною водою. Новина про його коронацію, дійшла навіть до мене. А я по клялась, ніколи не мати нічого спільного з королівською родиною.  Жоден з них не принесе мені нічого доброго. Як він тут опинився? Далеченько від палацу. Мені точно треба тікати. Я схопилася, побігла збирати необхідні речі по будиночку, але так тихо, аби він не прокинувся. Остання книга бабусі і я готова. В останнє глянувши на нього, зачинила двері. Я пішла в ліс, але з кожним моїм кроком, мені ставало тяжко. Вина не давала покою. Я не могла припинити думати про нього. А раптом йому потрібна допомога? А якщо рана знов кровить? Я впала на траву.

• Якого дідька я роблю? – охопила голову і пробуркотіла.

Сидіти не має сенсу. Я розізлилася на себе, але піднялась і повернулась до Короля. Він все так само лежав, здається навіть не ворушився. Я змінила повʼязку, вкрила його ковдрою, бо в нього були льодяні руки. В цьому будиночку було лише одне ліжко, тому довелося спати біля нього в кріслі.

У вісні я ходила зеленими лугами босоніж, біля мене йшла бабуся і розповіла про кожну травинку, яка зустрічалась на шляху.

• Бачиш ось цю траву? Це Шавлій. Він протизапальний та антисептичний. А ось тут Календула, вона допоможе загоїти рани. Якщо будеш уважною, зможеш усе життя лікувати себе самостійно. Треба лише знати за що вони відповідають.
• Бабуся, я не хочу сама турбуватися про себе. – Я не впізнала свій дитячий голос.
• А хто ж буде про тебе піклуватися?
• Ти бабуню. – Я вхопила її за руку. – Я хочу аби ти була завжди зі мною. Ти будеш піклуватися про мене, а я про тебе.
• Золотце моє. – Бабуся посміхнулась. – Так не можна. Колись мене не стане, ти звісно вже будеш дорослою, але це так. Ти зможеш жити і без мене. Я в цьому впевнена.

З моїх очей покотилися сльози. Бабуся завжди готувала мене до своєї смерті, але я ніколи не змогла б бути готовою до цього. Бабуся єдина людина яка мене любила усім серцем, не використовувала, а справді любила.

Я відкрила очі, довкола немає лугів, я знов в цьому будинку, на в проти мене лежить Ерік, його щось мучить у вісні, по його щоках течуть сльози. Чомусь, від цього виду мені стало боляче. Я підійшла до нього, сіла на підлогу і доторкнулась до його руки. Я по бачила його сон, він горів живцем, він стояв в колі людей, йому було боляче і ніхто не намагався йому допомогти. Він не благав, просто кричав в агонії. Мені не хотілось аби він страждав, тому я забрала цей сон. Він не згадає його, йому не буде боліти від байдужості оточуючих. Відкривши очі, я по бачила, що він заспокоївся. Тепер він спокійно спав. Його дихання розмірене, груди піднімаються повільно, а на обличчі застиг спокій.

Сидівши біля ліжка я намагалась зрозуміти. Чому саме його я захотіла торкнутися? Чому мені його так шкода? І чому моє серце розривається від болю, який відчуває він? Просидівши до перших промінців сонця, я так і не відповіла на свої питання. Піднялась і пішла на вулицю. Почався новий день, і що він принесе не відомо.