Розділ третій. Ерік

Розділ третій. Ерік

Я увесь горю, кожен крок розпалює вогонь в середині. Мені треба триматися, контроль над емоціями, контроль… контроль… Та до біса той контроль. Я усі ці роки контролював себе. Увесь час намагався вчиняти правильно, слухати, прислухатися, робити висновки, не піддаватися емоціям, не порушувати батькових заборон. До чого мене це привело?
До відчаю, до невтамованої люті, до розчарування в собі, в батькові, всьому світі, про який я нічого не знаю. Батько любить мати, так шо не може не згадувати про неї, але в той час моє вбрання зроблене з шкіри дракона. Як я маю все спокійно приймати?

            До поки я був в роздумах, ми прийшли. Я вийшов на велику галявину, де по середині стояв батько. З першого погляду нічого незвичного, але батько не дозволив би мені обернутися, на звичайній галявині. Його переживання, ненависть до драконів, лють до всього що оточує наші землі,  не дало б мені просто так обернутися.

• Чому саме тут? – спитав я, коли підійшов.
• Тут ти вперше обернувся на дракона. – Посмішка торкнулась його обличчя. – Ти не міг по летіти, не розумів як працюють крила. Тут ти і всі інші в безпеці.

Його слова трохи вгамовували мене, але не настільки аби я забув про все. Я відчував потребу, в тому, аби він мені все розповів і я не мав сил триматися.

• Чому моя одежа зроблена з шкіри дракона? – видав зненацька.
• Як ти дізнався? – на його обличчі переляк. – Досвідченні дракони не завжди розуміють. Як зміг ти?
• Відчув. – Я протягнув йому жилет, який увесь час тримав в руці. – Коли вперше до нього доторкнувся, він здався мені незвичним, а другий раз я відчув тепло. Те саме, що йшло від того дракона. Вогонь ніколи не зникає.
• Це дивно, признаю. Це обладунок твоєї матері. – Він притулив його до себе. – Це єдине, що від неї залишилось. Я беріг його всі ці роки, знав, що вона хотіла б цього. Вона готова була віддати тобі все. Тому я не можу відповісти чому він зроблений з шкіри дракона.

Мені нічого було сказати, в мої голові не вкладалась жодна думка. І як змусити себе розкласти все по полицях, я також не знав. Єдине чого я бажав, так це перетворення, я хотів, потребував і боявся цього.

• Давай почнемо, що мені робити? – трохи затремтіли руки.
• Для початку, краще роздягнися. Одяг не допоможе тобі. – Батько поклав свою руку мені на плече. – Запамʼятай ти в першу чергу людина, а лише потім дракон. Він буде бажати керувати тобою, але ти не піддавайся цьому. Знайди свій якір, що буде чіпляти тебе за людське. – Його руки тремтіли як мої, але він цього не приховував. – Зроби глибокий вдих, заспокій своє серце, розум. Коли будеш готовий просто кивни, я зніму медальйон. Гаразд?
• Так. – я закрив очі. – Батьку не стій поруч коли я почну перетворюватися.
• Добре сину. Тільки повернись до мене. Ти все що я маю.

Я в останнє зазирнув в його очі. Я не хочу залишати його. Не хочу

залишати все своє життя. Він також усе, що я маю. Я почав дихати глибше, видихати і все тіло почало заспокоюватися. Я не відчував більше страху, злоби, не відчував відчаю, лише вітер. Він обдував мене, його прохолода проходила через кожен мій мʼяз. Нічого не відбувалось, я не перетворювався. Я відкрив очі, і тільки но хотів сказати батьку, як різкий біль пронизав мої груди. У вухах почувся крик, не мій крик, це був не мій голос. За криком, голоси:

• Вбий його, якщо інші дізнаються, вони нас знайдуть. – чоловічий

голос. – За його шкіру дадуть купу золотих.

Довкола мене завібрувало повітря, я відчував як починаю горіти. Опустивши погляд, я побачив шкіру покриту вогнем. Я перетворювався, з кожною зміною, біль від вогню ставав меншим, це був мій вогонь і він не міг мене вбити. За спиною відчувалися крила, великі крила, я не міг їх побачити відразу, бо в голові чув крики, біль і розпач. Я почав падати вперед, але приземлився на лапи. Мені не було відомо що робити, але страх за того кого кривдять розривав мене. Крила почали ворушитися і я здійнявся в повітря, на мене дивилися повні сліз очі батька. В цей момент крик став сильніше. Я ринувся в гору, але врізався в барʼєр. Ось про яку безпеку казав батько. Але я вже не міг зупинитися. Я почав битися об нього, дряпати своїми величезними кігтями. Нічого не виходило, і тоді в моїй голові почувся голос, доволі знайомий, аби не повірити йому.

• Скористайся магією. – Прошепотів він.

Не маючи жодного поняття, що я роблю, розвів крила та щось пробурмотів в голові. Здалеку почувся крик батька, але я більше не мав часу чекати, прямо зараз когось вбивають, а я відчував, що не можу допустити цього.

Крила розривали простір, не маючи жодного поняття як, але я опинився десь біля гір, і чомусь мені здавалося, що це Драконячі гори. Крик почувся ближче, він був не в моїй голові, він був справжнім. Я кинувся на звук, крила шелестіли, лють в серединні розходилась полумʼям. Мені треба побачити, що з ними. Але то була моя помилка. Я ніколи не хотів бачити такого. Вони намагалися вбити дракона. Не великого дракона, напевно він ще дитина. Все тіло перетворилося на каміння, що трапилось далі я памʼятаю погано. Моменти коли я розкидав чоловіків, голос в голові кричав вбий їх, я не піддавався, стримував себе. Зброя летіла з усіх сторін, мечі, списи усе що траплялось під руку, але мені важливо було забрати ту дитину. До поки я відганяв від нього цих покидьків, малий взяв всі сили в кулак та піднявся високо в повітря. Мені не треба було залишатися. Я ледь стримував аби не перегризти всіх.