Розділ другий. Ерік

Розділ другий. Ерік

Я не міг поворухнутися, батько дивився на мене, а в мені все горіло відчуттям відчаю. Я перевів погляд і зустрів погляд батька, він розгублений, розвернувся і  збирався йти геть. Але мені було потрібно пояснення. Мені не здалось, що мій медальйон обпік мені шкіру, не здалось, що дракон вклонився мені. Та і взагалі існування драконів, чому я про це не знав? Чому він приховав від мене?

• Батьку! Що це було? – в мить мене охопило розуміння. – Від чого цей амулет? Чому він зник коли я його вдягнув?
• Ерік. – він не обернувся.
• Що Ерік? Розкажи мені. Ти дав слово. Хіба ти можеш так спокійно мовчати після того, що зараз відбулось. – я переходив на крик. – Якщо ти не помітив, мені вклонився дракон. Дракон! Про існування яких я навіть уяви не мав.
• Ходімо зі мною. Я надто довго все приховував.

Він продовжив свій шлях, я пішов за ним. Ми йшли не відомими коридорами, хоча здавалося, я знав кожен куточок цього палацу. Я обходив його в дитинстві тисячі разів. Але цього повороту тут не було ніколи. Ми вийшли на великий балкон, і здавалось повітря тут іншим, вітер не колисав волосся, не чутно співу пташок, та й його не видно було з вулиці, я б запамʼятав.

• Що з цим місцем не так? – я розглядав все довкола.
• Його не існує.
• Що? – все таки день вирішив мене добити.
• Цього балкону насправді не існує. – Батько говорив з обережністю. – Майже все, що ти бачиш, не справжнє.
• Що ти таке кажеш? Я ж стою тут. Ти стоїш тут. Батьку це не смішно. Хочеш сказати, що це магічний балкон? – Я розсміявся.
• Це все ілюзія. А ілюзія створена з допомогою магії. – Не звідки зʼявився стіл і два стільця. Батько сів за один з них. – присядь тобі не слід слухати мене сидячи.

Я закляк, магія – вигадка. Я в житті не зустрічав магів. Я б помітив… І тут мене окутала тривога. Як би я помітив, якщо не виходив за межі палацу усе своє життя?!

• Ти навмисно не випускав мене за межі палацу? – я розгублено оперся об перило цього ілюзійного балкону. – За межами палацу, люди використовують магію?
• Вислухай мене сину.
• Чорт… - мені бракує повітря.
• Коли ти народився, я став самим щасливим королем в цьому світі. Ми з Астрою мріяли, що в нас народиться хлопчик, але є велике але. – Батько дістав книгу з столу. – Ми жили в світі сповненому чудовиськ і магії. Ми робили все можливе, аби уберегти тебе, нашого спадкоємця. Твоє життя було важливіше за усе.
• Від чого вберегти? – я намагався скласти пазл.
• Я могутній Король але і верховний маг, одружився на принцесі. – Йому було боляче і я це бачив. – На принцесі драконів.

Світ пішов обертом. Принцеса драконів? Як взагалі таке можливо? В голові не вкладалась інформація, увесь цей час, поки я обходив книги про магічних істот, вони і були мені потрібні, я повинен був їх читати, повинен був вивчати. Ох ти ж… Як? Як він міг стільки років дурити мене? Як вони всі могли дурити мене, увесь палац, вартові, слуги, кухарі. Всі вони водили мене за ніс. Та чи я можу їх звинувачувати, якщо вони виконували накази короля. Звісно не можу. Чорт. Що ж мені з цим робити?

• Тоді хто я? батьку! – мені боліло. – Ти все моє життя приховував правду. Чому? Що б я зробив?
• Ти не тільки спадкоємиць мого трону. – Він підійшов до мене. – Ти спадкоємиць трону Драконів. Лише ти міг обʼєднати нас. Ти син чародія і дракона, ти щось нове і не відоме нам. З дитинства ти виділявся, ти не проходив етами адаптації як інші дракони. Ти перетворювався по власній волі, ти мабуть цього не памʼятаєш але…
• Памʼятаю. В тому то і причина, я увесь час гадав, що це був сон. Що я стаю маленьким драконом і літаю довкола тебе і матері. Я памʼятаю її сміх, її сльози вона раділа, що я схожий на неї. Ти змусив мене сумніватися в своїй голові. Я знав, що я не такий як всі, знав, але не міг зрозуміти в чому. – Я не міг на нього дивитися. – Що за медальйон? Чому я маю його носити?
• Він пригнічує твою магію. Магію дракона та магію чарівника.
• Що? – Я перейшов на крик. – Коли ти взагалі збирався мені сказати? Хто дав тобі права вирішувати за мене? – він знову пече. Цей медальйон пече мою шкіру.
• Ми домовилися, що ти дізнаєшся після коронації.
• Тому що ви не зможете більше приховувати. Батьку ти жорстокіший ніж я гадав. – мені кортіло рознести все довкола. – Що трапиться, якщо я його зніму?
• Ти перетворишся. Не одразу. Відчуєш усю магію, яка скрита в твоєму тілі. І тебе відчують інші дракони. Цей я майже впевнений відчув твою магію, тому зʼявився.– Він дістав перстень. – Він належить твоїй матері. Вона хотіла подарувати його тобі. Але нажаль не змогла.
• Як ти міг зі мною так вчинити? – я сповнений відчаю, рідний батько зрадив мене. Мені було байдуже, що він хотів сказати про перстень і про мати. Я просто вихопив його.
• Ерік, я не мав вибору. – він закричав.
• Вибір завжди є.
• Не в той момент, коли від нього залежить твоє життя.
• Що це має означати?
• Після смерті твоєї матері, на престол повинен був зійти спадкоємиць. А ти єдиний. Вони б забрали тебе. А ти був такий малий, я не міг дозволити знищити твоє дитинство.
• Вони б забрали мене? – мій мозок зараз вибухне.
• Ерік, в них влаштовано не так як в нас.  – батько зітхнув, та простягнув мені книгу. – Ти можеш прочитати і дізнатися.
• Я хочу перетворитися.
• Ні, благаю тебе. – Він по бліднів.
• Я зроблю це, ти не зможеш мене зупинити. Батьку, тепер я король, і я маю знати все на що я здатен. – Мені боляче від цієї зради. Але як би вчинив я? – Мені потрібна твоя поміч, як батька. Допоможи мені зрозуміти хто я. Справжній я. Ти приховував від мене цілий світ. Ти верховний чародій, отже я також. Навчи мене захистити себе, до поки я не пізнаю себе. – Батько дивився на мене з сльозами. – Я благаю тебе, заради мами. Заради мене.
• Гаразд, але обіцяй, не робити цього самому. Я не знаю як вплинуло стільки років стримання, на твого дракона, на твою магію.
• Обіцяю.