Розділ перший. Ерік

Розділ перший. Ерік

Коли ж це нарешті скінчиться?! Я лежав в своїх покоях, мої мʼязи нестерпно боліли від вчорашніх тренувань, хоч батько просив відмінити їх, але коли це я його слухав? Сонце вже проникало своїми теплими промінчиками в кімнату, настав цей проклятий день. Мені не хотілось прокидатися, але наполегливість мого батька не мала меж. В двері моєї кімнати вже стукають приблизно десять хвилин. Не дивлячись на те, що я намагався абстрагуватися, стукіт бісив мене. Ненавиджу їх. Батько послав своїх особистих служниць, аби змусити мене піднятися.

• Сер, будь ласка відчиніть. Ваш батько хоче вас бачити. – тихий голос долинав за дверей.
• Скажіть, що я скоро прийду. – мені важко стримати свою злість.
• Будь ласка, не змушуйте його чекати. Його Величність вже готовий прийняти гостей.

            Я нічого не відповів. Він готовий був прийняти гостей, ще задовго до цього дня. Сьогодні день моєї коронації. Батько вирішив покинути пост короля, та віддати його мені. Не бажаю цієї корони. Все своє життя я потерпав від батькових примх. «Веди себе як належить – казав він»

« Ти майбутнє нашого королівства – майбутній Король Ерік» « Ти не можеш тягатися з сільськими хлопцями – ти вищий за це». « Станеш королем тоді вийдеш за межі палацу».

            А я, всього хотів спокійного дитинства. Після смерті матері, батько геть оскаженів, він нікуди і ніколи не відпускав мене самого. Аби тренуватися з гвардійцями, я мусив підняти все королівство на вуха сварками з ним. Я ніколи не хотів сидіти як тюхтій. Батько не розумів моїх прагнень, а я не розумів його. Він параноїдальний, озлоблений старий король, який бажає смерті всім довкола. Його завоювання вже зайшли надто далеко. Всі найближчі королівства, призивали хлопців до служби з 13 років. Їх готували до війни, адже мій батько не міг зупинитися, йому потрібно було більше земель, єдине куди він досі не подався так це – Незвідані землі. За всі свої 24 роки, я жодного разу не покинув меж нашого палацу, і мене це – безмежно дратує.

            Я піднявся з ліжка з розумінням, що сьогодні все може змінитися. Я можу змінити наше королівство, його устої, силу та значимість. Я не маю на меті завойовувати нові землі, я хочу зробити наші землі бездоганними. Знов стукіт в двері. До біса все.

• Ваше Високосте, ми принесли ваш одяг. – Голос жінки тремтів, батько дістав вже всіх.

            Я відчинив двері, всі стояли вклонившись, я забрав з рук цієї дівчини речі, та знову зачинився. Моя одежа мала біло-блакитні кольори. Ті, що зображувалися на нашому прапорі. Батько всюди хотів ідеальності. Здається окрім ідеальності в наших з ним відносинах. Я привів себе до ладу, одягнув білу сорочку, зверху неї блакитний жилет, я ніколи не питав з чого він зроблений, міцний і неймовірно приємний на дотик, а зверху накинув біле пальто. Я був готовий ззовні, але зовсім не готовий з середини. Стати королем, означає мати не аби яку відповідальність. Під моїм керівництвом житиме ціле королівство. А як я можу ним керувати, якщо жодного разу не бачив його на власні очі. З вежі все виглядає чудово, але це не те. Я вивчив кожну карту, кожен ліс, річку, переправу. Я голові я можу прокласти будь який маршрут, а що далі?

            Всі ці думки знищували мене з середини. Я дивився в дзеркало і не впізнавав чоловіка який дивиться на мене. Все в мені в цьому наряді викликало огиду. Як би реагувала мати на мене? Чи дозволила б вона батьку так чинити зі мною? Стільки питань, але жодної відповіді. Часу не лишалось на роздуми, батько напевно вже лютує в своєму кабінеті.

***

            Біля дверей кабінету батька, я зупинився. Він був не сам. Його голос роздратований, та наче з нотами страху кричав на чоловіка. Я не чув які новини він повідомив, але чітко розумів, щось пішло не за планом. Я увійшов без стуку, король завжди гнівається за мою зневагу, але мені байдуже.

• Ваше Величносте, я прийшов як ви того хотіли. – Батько не відводив очей від мене.
• Еріку… - на мить його риси по мʼякшали, але всього на мить. – Ти як завжди з запізненням. Скільки я маю тебе чекати?
• Вже не скільки. Коли ми почнемо? Мені набридла ця форма.
• Сину. – король одним поглядом провів чоловіка. Навіть не знаю хто він. – Сьогодні ти приймеш корону, ти маєш завжди виглядати, як подобає королю.
• Давай ми з тобою домовимось. Ти мій батько. І я люблю тебе. Але… - підійшов ближче до столу. – Коли я прийму корону, ти не будеш вмішуватися в справи королівства. Я бачу все не так як ти.
• Я буду твоїм радником сину.
• Ні. Ти будеш моїм батьком. Радником ти не станеш.

Він ніяк не очікував такої відповіді. Все життя я намагався бути покірним, але мені набридло наступати собі на горлянку. Якщо він хоче бачити мене королем, він прийме мої умови.

• Гаразд ми поговоримо після коронації.
• Ні! Або зараз, або я не прийму цю корону.
• Я все ще твій король, вибирай тон з яким до мене звертаєшся. – В його очах вирувала лють. – Ми поговоримо після коронації!
• Ні, мій Король, ми поговоримо зараз. Я твій спадкоємець і ти маєш поважати мене так само як і я тебе.

Від довго мовчав, дивлячись мені в очі. Мені було важко не відвести погляду, так як все життя мене вчили повазі до нашого Короля, до батька. Я мав слухати його, та виконувати його волю. Але хлопчик виріс. Хлопчику набридло.

• Ти так схожий на свою мати. Вона була такою ж норовливою як ти. Вона завжди сперечалась зі мною, не дивлячись ні на що. За це я її і кохаю. – Єдиним, що не змінювалось ніколи – любов до моєї матері. Він старів на очах, коли згадував про її смерть. – Твоя взяла сину. Якщо ти так хочеш, я згоден.