Море Лотосів

Тепер подорожі до селища стали постійними. Земляни вже знали його назву – Лаона. Кожна поїздка збагачувала їх словарний запас. Спроби спілкуватися з фреянами їхньою мовою з кожним разом ставали все успішнішими. На здивування всіх найкраще і легше давалося вивчення мови Владу Марчуку. Вслід за Лаоною скоро вдалося встановити контакт з мешканцями інших двох селищ, які лежали по різні боки ріки що витікала з озера, які називалися Теса і Тора. Мешканці всіх трьох селищ розповіли про мешканців великого міста під назвою Таола, де проживали аторі – посланці небес як їх називали селяни. За їх словами вони вміли літати по небу на літаючих кораблях, могли плавати по воді на кораблях без весел та вітрил і їздити по дорогах на металевих кораблях на колесах без допомоги коней. Але за словами селян аторі нечасто покидали межі своїх міст і зовсім рідко з’являлися в таких віддалених селищах. Альма стверджувала, що в свій час була ученицею аторі в місті Таола, саме там вона здобула свої знання і отримала право відкрити школу у рідному селищі. Також вона стверджувала, що всі мешканці планети говорять на одній спільній мові і мають спільну писемність, які їм дали загадкові для землян аторі. Виявилось, що у фреян існують товарно-грошові відносини, вирощений врожай, тканини, шкури тварин, хутро, зерно, вони обмінюють на різні товари, в тому числі з металу або продають за монети. Гроші були різних розмірів. Було три види монет – мідні, срібні і золоті.

Після наради земляни вирішили тимчасово відкласти контакт з аторі поки краще не вивчать мову фреян. Так як потреба уникати зустрічі з фреянами вже відпала, було вирішено організувати експедицію до внутрішньоконтинентального моря. Зі супутників було добре видно, що велика водна акваторія затиснута між трьома континентами має лише один вихід до океану – на півдні. З усіх трьох континентів в море вливалися величезні річки розміром, що перевершував найбільші річки Землі. Величезні порослі лісами і заболочені території над якими постійно вирували зливи формували величезні водні потоки. Чіткої межі між морем і суходолом не було. Люди знали що місцеві мешканці називають його Великим Прісним морем. За наказом Глорії Арне Свенсон і Влад Марчук не брали участі в експедиції, оскільки вони найбільше з усіх переселенців покидали гору. Не раз отримували і заліковували сонячні опіки, а ще більше штучний інтелект був стурбований впливом гамма-радіації від сонця. Хоча він все-таки був відносно помірним Глорія вирішила дати тимчасовий перепочинок Владу і Арне. Замість них пілотами експедиції повинні стати два нащадки жителів Близького Сходу – Рамон Мейер і Махмуд Абдулла. Вони раніше приймали участь у ряді дрібних вилазок зі скелі, але тривала подорож для них була першою. Вони просто до нестями зраділи дізнавшись про те, що Глорія запропонувала їхні кандидатури на посаду пілотів експедиції.

Ще вночі конвертоплан з дослідниками піднявся в повітря і взяв курс на північний схід. Хоча сонце ще не зійшло, проте світла від оранжевого карлика було вдосталь, щоб чітко бачити всі орієнтири, і в той же час не було ні найменшої спеки. В експедиції брали участь 20 чоловік. Рамон вів машину над руслом ріки яке петляло в густому лісі. Скоро всі помітили що ліси змінилися чагарником а потім суцільним морем очерету. А згодом внизу вже розкинулося суцільний килим лотосів та інших водних рослин. Куди не кинь оком від горизонту до горизонту квітнуть лотоси. Море Лотосів. Саме таку назву запропонувала Саванна Манчіні. Лише широка протока від річки продовжувала тягнутися все далі від берегів. Нарешті попереду з’явився ланцюжок островів, а далі починалося безкрає водне дзеркало. Рамон посадив конвертоплан на воду приблизно за кілометр від краю зеленого килима. Спустили чотири човни. 16 чоловік сіли в них завантаживши обладнання. Четверо на чолі з Махмудом залишилися в машині. Махмуду не терпілося якомога швидше спустити на воду міні-субмарини з камерами. Рамон повів свій човен у відкрите море. Саванна вирішила дослідити протоку яка була продовженням ріки там де закінчувався килим з водяної рослинності. Три міні-субмарини спущені Махмудом зникли під водою і скоро на екранах моніторів з’явилося зображення від їхніх камер. Вода була на диво прозорою, ехолот показував глибину близько 50 метрів. В бік зеленого килима глибина швидко зменшувалася, в той же час субмарина відправлена в бік відкритого моря фіксувала швидке зростання глибини. На екрані було добре видно мешканців водойми. Зграї риб, креветки, згодом пропливла прісноводна акула. Потім риби кинулися в різні боки і з’явилася зграя прісноводних дельфінів. Тварини зовсім не боялися людей і підпливали зовсім близько до човнів.

Доктор Келлі спрямував свою команду до широкого острова порослого чагарником та рідколіссям. Ще здалеку вони помітили, що над островом в’ється димок, а потім біля берега на воді помітили кілька дерев’яних човнів біля яких поралися кілька чоловік. Аборигени! Це були рибалки, які саме вирушали на риболовлю, про це можна було судити з мотків сітки що лежали на човнах. Сонце Альфа Центавра А з хвилини на хвилину повинно було показатися із-за горизонту. Рибалки покинули свої справи дивилися на них.

— Ми прийшли з миром, – сказав доктор Келлі наблизившись до берега.

— Небесні люди, небесні люди, – почули вони голоси на острові. Отже про них вже знали навіть на цих загублених островах.

Щоправда пройшло вже більше ніж півроку з моменту першого контакту з жителями селища Лаона.

Люди зійшли на берег, рибалки відразу ж покликали їх з собою вглиб острова. Прив’язавши човна до дерева дослідники вирушили вслід за господарями продираючись стежкою прокладеною крізь стіну з бамбука. За сотню метрів від берега вони побачили ряд хатинок на дерев’яних палях зроблених з бамбука і вкритих очеретом. Селище якраз прокидалося і разом з чоловіками між будиночками метушилися жінки. Покинувши всі справи вони відразу ж оточили гостей.