Озеро, та велика ріка

Дощі поступово ставали менш інтенсивними і їх тривалість зменшувалась. Все частіше крізь хмари проглядалися обидва сонця. Було зрозуміло, що сезон дощів наближається до кінця і скоро можна буде покинути укриття. За три місяці люди склали майже детальну карту планети. Першим об’єктом для дослідження повинно було стати озеро. Як вже було згадано вище, в озеро впадали десятки рік з усього півострова. З озера на північ спрямовувала свої води на північ широка ріка, яка впадала в затиснене між трьома континентами море досить вражаючих розмірів. На півночі море не сполучалося з океаном оскільки континенти сполучалися вузькими смугами суходолу. І лише на півдні море сполучалося з океаном неширокою протокою, яка і відділяла саме їхній півострів від континенту на сході Всі континенти мали нахил рельєфу в бік цього моря і з континентів в море спрямовували свої води величезні річки. Це був край безкрайніх лісів, озер, боліт. Вимірювання висот показало, що рівень води в цьому морі був приблизно на 50 метрів вищим за рівень води в океані, що дозволяло припустити, що вода тут є прісною, а протока насправді є величезною рікою, а саме море насправді є гігантським озером.

До контакту з місцевими жителями, які проживали у відкритому ними селищі на плато на північний схід від червоної гори було вирішено віднестися обережно. Нехай вони поступово звикнуть до їх літальних апаратів на відстані. І тому першим об’єктом для дослідження обрали озеро, якщо не враховувати кількох груп, що досліджували ліс по схилу гори та інженерів, які встановлювали прилади на плоскій вершині скелі. Досить велика водойма за формою нагадувала квасолину огинаючи гору в якій земляни влаштували своє поселення. Спочатку озеро оглянули за допомогою безпілотника. Береги його густо поросли деревами і чагарником і єдиним способом дістатися до нього міг бути лише політ повітрям. З безпілотника було помітно зарості очерету вздовж берегів, далі значна частина водної поверхні була вкрита суцільним килимом плаваючих водних рослин. В зеленому килимі час від часу з’являлися широкі плеса проток там де в озеро впадали ріки Потім безпілотник вирішили спрямувати в північно-східну частину озера, де з нього витікала широка повноводна ріка. Деякий час апарат летів на північний-схід над її широким звивистим руслом. Потім ріка перетинала гірський хребет порослий лісом, який в цьому місті ставав більш пологим і значно нижчим. В цьому місці люди помітили по обох берегах ріки на пагорбах ще два поселення місцевих аборигенів. Схили гір були вкриті безліччю терас. Без всякого сумніву вони були штучного походження і їх використовували щоб там вирощувати якісь рослини. Щоб не турбувати зайвий раз місцевих мешканців безпілотник розвернувся і ліг на зворотний курс і скоро він вже здійснював посадку біля входу в тунель в червону скелю.

День для польоту до озера видався чудовим. Сонце, що щойно вийшло із-за горизонту яскраво освітлювало місцевість. Переконавшись, що посадку закінчено і двері зачинено, Владислав запустив двигун і гелікоптер піднявся в повітря. Під ними пропливла стіна червоної скелі, відкритий вхід в тунель а потім під ними вже було суцільне зелене море. Через деякий час в зелених заростях він побачив звивисте русло річки і спрямував гелікоптер вздовж нього. Хвилин через 20 на горизонті з’явилося широке блакитне плесо озера. Арне Свенсон, який сидів поруч запропонував здійснити посадку недалеко від того місця, де в озеро впадала річка відразу за зеленим килимом плаваючої рослинності. Біолог доктор Адріан Келлі погодився з вибором місця для посадки – саме він сьогодні керував експедицією. Поплавці м’яко торкнулися води по якій відразу розійшлися широкі кола. Тінь від гори все ще падала на воду в цьому місці, але було зрозуміло що скоро сонце освітить і цю частину озера. Дослідники почали спускати на воду два човни, перенесли туди свої речі та обладнання. Одним човном керував Влад а іншим Арне. На кожному човні було по четверо людей. Ще двоє людей повинні були залишитися в кабіні гелікоптера. Доктор Келлі захотів оглянути гирло річки і Свенсон запустивши двигун спрямував човен в широкий прохід у зеленому килимі. Влад спрямував свій човен прямо до зеленого килима а потім повів його вздовж заростів. Зблизька зелений килим складався із широкого зеленого листя і безлічі великих білих та рожевих квітів.

— Лотос, – вигукнула Саванна, помічниця доктора Келлі.

Згодом голос доктора Келлі повідомив, що вони бачать зарості латаття, гіацинту та лотосу.

— Тут можуть буди крокодили або інші хижаки, думаю вам не варто засовувати руки у воду, – сказав Владислав.

Саванна Манчіні погодилася з цим і обережно взяла кілька зразків рослин за допомогою довгого телескопічного приладу «металева рука». Вслід за листям та квітами лотосу скоро в контейнери перекочувало жовте, біле та рожеве латаття, водний гіацинт з синіми квітами і нарешті водяний горіх. А вчений та її помічники знаходили все нові й нові види. І більшість з них були звичайними земними видами.

— На Землі, настільки мені відомо, всі ці види зустрічаються на різних континентах і навіть в різних природних зонах, а тут вони всі зібрані в одному місці, – дивувалася Саванна.

— На суходолі араукарії ростуть поряд з дубами, цитрусовими, бананами і заростями ліан, – додав Влад.

— Отже можна припустити, що всі живі істоти потрапили сюди із Землі, планету тераформували і розселили тут земні види, деякі з них в умовах Цирцеї могли еволюціонувати, так як ми зустріли кілька незнайомих видів рослин.

Схоже явище спостерігалося і серед тварин. Навколо них вигравали зграйки риб серед яких були і смугасті барбуси, краснопери. Час від часу до човна наближалися прісноводні амазонські дельфіни. А ось і водяна черепаха розпластавшись на лататті висунула з панцира голову. Над головами кружляли чайки, крячки, іноді пролітали зграї гусей. Дошкуляли полчища комарів, на щастя вони прихопили з собою репеленти.