Висадка

На ранок гроза затихла, дощ припинився і під першими променями вмита нічним дощем природа поверталася до життя. Птахи на невеликі мавпи вибралися з гущавини і забралися на верхівки дерев та скелю намагаючись якомога швидше просохнути під теплими променями сонця. Люди закінчували розміщувати радіомаяки на галявинах на які повинні були здійснити посадку транспортери з технікою та обладнанням. Все було перевірено. З Глорії повідомили, що перші транспортери відстикувалися від корабля. Вони повинні були спуститися використовуючи термоядерні двигуни, увімкнути потужні електродвигуни зависнувши на висоті кілометра і вимкнути основні. Нарешті в небі з’явився перший транспортер. Яскравий блакитний вогонь термоядерних двигунів виривався із сопел. Ось корабель завис у повітрі. Блакитне сяйво зникло і транспортер знову почав знижуватись. Тепер розжарені струмені більше не загрожували ні джунглям ні тваринам, які ховалися в них. З наближенням транспортера всі тварини миттю шугонули назад у зелену хащу. Почулося гудіння електротурбін, свист струменів повітря. Величезна прямокутна машина м’яко опустилася на зелену траву та кущі. З висоти вже опускалася друга, потім третя. Металеві велетні один за одним опускаючись вишиковувалися вздовж червоного кам’яного моноліту. Нарешті відчинився люк першої машини опустився пандус. Люди почали спускатися по пандусу ступаючи в траву. Вони вже встигли позбутися скафандрів залишившись в помаранчевому спецодязі. Розвідувальна команда радісно кинулася до них затиснувши в обіймах.

Почалося розвантаження транспортерів. З транспортників виносили назовні машини, різноманітне обладнання, тут же почали встановлювати міцні герметичні намети в яких планували тимчасово розмістити людей поки не будуть готові тунелі та бункери всередині червоної скелі. Намети міцно прикріплювали до грунту щоб їх не зірвав навіть сильний вітер, а вітри у щільній атмосфері Цирцеї були сильнішими ніж на Землі. Проте більшість переселенців не бачили навіть земних вітрів, оскільки народилися і виросли вже на борту Глорії.

Сталеві кроти врізалися в тіло червоної гори плазмовими різаками, а транспортні конвеєри виносили назовні акуратні, червоні абсолютно однакові гранітні блоки. Роботи тут же їх складали у великі стоси на схилі. Ходи ставали все глибшими. Люди працювали не покладаючи рук – переселенців необхідно було якнайшвидше сховати під товщею граніту від дії гамма-радіації місцевого світила, від вітрів, які могли тут досягати значної сили, та негоди. Вирізалися житлові приміщення, господарський відділ, приміщення для оранжереї та гідропоніки, інженерні приміщення, приміщення для термоядерної станції на шість енергоблоків – два основних і чотири резервних, інженерні приміщення та приміщення для складів, в тому числі і для палива. Скоро з поверхні місцевого супутника транспортний безпілотний корабель доставив перші капсули з гелієм-3. На радість людей запаси цієї речовини виявились набагато більшими ніж вони очікували. Крім того приємним сюрпризом виявилось те, що реголіт був насичений великою кількістю металів. Було там залізо, золото, срібло, мідь, титан, алюміній, і літій та інші. Довелося терміново розконсервувати резервну гірничодобувну станцію, обладнати її для видобутку металічних руд і спустити туди, де вже з реголіту був видобутий гелій. І скоро вантажні кораблі почали прибувати на Глорію, а потім на Цирцею несучи злитки різних металів. З титану і заліза було вирішено виготовити завіси, якими будуть закривати вхід до приміщень у скелі.

Вдалою була і робота гірничих станцій і на Горгоні. Там виявились великі запаси важкої води і літію. Станції прямо на поверхні розділяли ізотопи літію, виготовляли дейтерід літію-7, а потім разом із брусками літію-6, вантажні автоматичні кораблі доправляли паливо до місця призначення. Перебування людей на Горгоні було неможливе через високу температуру, велетенський тиск атмосфери і агресивне середовище, тому всі процеси були або автоматичними або дистанційно керованими.

Проходили місяці. Поступово робота підходила до завершення. Стіни тунелів та приміщень покривалися розпиленим розплавленим гранітом, щоб не залишити тріщин крізь які всередину могла потрапити вода. Залишалося змонтувати електростанцію, системи життєзабезпечення та освітлення. Транспортні гелікоптери доправляли з гірського хребта білі брили кварцу з яких виготовляли біле силіконове покриття для внутрішніх стін тунелів і приміщень. Нарешті запрацювала електростанція і комплекс був освітлений яскравим світлом. Кожна сім’я тепер мала власне житло. Всередині скелі було вибудуване місто на 7 тисяч чоловік. Завершено будівництво водопроводу і систем водовідведення. Робота поступово добігала до кінця, залишалися в основному косметичні операції. За всіма цими клопотами більшість людей так і не слідкували за тим, як до кінця своєї подорожі прибув корабель Флорія і вийшов на орбіту Ванадіс. Переселенці передали своїм колегам з Флорії інформацію про свої відкриття і про те як вони облаштовуються в новому світі.

Одного разу, пізно увечері командор Андрій Марчук почув дзвінок у двері своєї кімнати. Глянувши на монітор Андрій помітив, що перед дверима стоїть лікар і його невістка Марта Марчук. Андрій добре знав Марту Циммерман з дитинства. Це була дуже розумна, смілива і рішуча дівчина, правда іноді її витівки в дитинстві в оранжерейній доводили ледь не до серцевого нападу доктора Ковальського. Імовірно саме вона першою зробила крок назустріч його синові Анатолію, коли вони разом проходили практику в медичному відсіку. Анатолій навпаки мав м’який, спокійний характер. Потім у них народився син Влад, онук Андрія. В кого він вдався характером – в матір чи в самого Андрія важко було сказати, але Влад ріс сміливим, відчайдушним хлопчиною. Разом зі своїм товаришем Арне Свенсоном він встигав побувати протягом дня у всіх відсіках, де хлопці встигали «відзначитися». Одного разу він заявив, що він сам поведе катер на першу висадку на Цирцею. І відтоді він багато часу проводив в тренажерній тренуючись керувати різними видами транспорту, залучаючи до цієї справи Арне Свенсона. Нерідко після таких вправ Арне напівпритомного приносили до медичного відсіку, а Влад отримував догани від Марти та Андрія. Невідомо як він сам витримував такі перевантаження. На момент їх прибуття в систему Альфа Центавра ніхто на Глорії не міг краще пілотувати катер ніж Влад. І не лише катер.