Планемо.

З того моменту коли Глорія покинула орбіту Місяці минуло чотири роки. За цей час люди вже звикли до встановленого розпорядку. Кожен з дня в день займався звичною справою. Одні забезпечували політ, інші займалися науковими дослідженнями, треті забезпечували роботу систем забезпечення Глорії, інші вирощували та збирали врожаї в оранжерейній. Для пілотів цей політ видавався дуже нудним і тому вони шукали собі яке-небудь заняття. Командор Райдер казав, що коли пілоти нудьгують треба радіти, адже це означає що всі системи корабля працюють надійно. Значно цікавіше було іншим переселенцям – астрофізикам, інженерам, працівникам оранжерейної. Андрій часто заходив допомагати в інженерний відсік, Мануель Сільва надовго зникав в оранжерейній, Трейсі Вільямс використовуючи сканери та сенсори корабля захопилася астрофізичними дослідженнями, в ході яких потоваришувала з дружиною Андрія Юлією. Командор Райдер з неймовірною пунктуальністю, кожних 24 години обходив всі відсіки Глорії намагаючись все контролювати. Корабель був дуже великий і для цієї мети він використовував швидкісний ліфт з прозорої кабіни якого він міг все оглянути, часом зупиняючись, щоб поговорити з людьми. Ріо Накаяма або супроводжував його або проводив власний обхід корабля в інші години.

Андрій зайняв своє місце старшого зміни. Судячи з годинника він прийшов на дві хвилини раніше. Згодом в рубку зайшов Мануель. Попередня зміна почала полишати свої місця. В цю хвилину в рубку увійшла Трейсі і зайняла своє місце. Андрій помітив, що й без того досить смаглява Трейсі значно потемнішала.

— Знову була в солярії? – запитав Андрій.

— Так, в солярії, разом з твоєю дружиною, – Трейсі при цьому щось розглядала на екрані.

— Що там? – спитав Мануель перехопивши її погляд.

— Якийсь об’єкт на інфрачервоних сенсорах, майже по курсу. Досить масивний, температура помітно вища за температуру оточуючого космосу. Що це може бути?

Андрій також уважно розглядав утворення на екрані пропускаючи зображення крізь різноманітні фільтри та в різних діапазонах електромагнітних хвиль. Зображення було найбільш чітким в інфрачервоному спектрі і зовсім непомітним було у видимому промінні.

— Планемо, – висловила припущення Трейсі.

Планемо – планета-сирота, яка мільярди років тому була викинута за межі планетарної системи, де вона народилася силою гравітації своїх більш масивних та успішних сестер у холодну безодню Космосу. Тепер її ніколи не освітить і не обігріє світло жодної зірки і вона приречена вічно блукати в холодній темряві.

— Ми пройдемо на відстані близько 10 мільйонів кілометрів від планети, – сказав Мануель.

Андрій увімкнувши зв’язок голосно сказав:

— Командоре Райдер, командоре Накаяма, терміново зайдіть до рубки.

Спочатку командор Райдер а згодом і Накаяма увійшли в рубку. Андрій повідомив про їхнє відкриття і висловив стурбованість, що сила гравітації планемо може відхилити Глорію від курсу.

— На цій швидкості сила гравітації не вплине на наш курс, але є небезпека що навколо планети можуть бути метеоритні об’єкти, – відповів Накаяма.

— Повідомте астрономічну обсерваторію, – наказав Стівен Райдер.

Згодом до рубки увійшла Юлія Марчук. Вона повідомила що об’єкт почали досліджувати і вже встановили його приблизний діаметр – близько 15 тисяч кілометрів, що було більше за розмір Землі.

— Пропоную відправити зонд для більш детального дослідження, – озвалась Трейсі, – ми з Юлею можемо підготувати обладнання та прокласти курс.

— Згоден, можете починати, – підтримав ідею Стівен Райдер, – як ми назвемо відкриття?

— Назвемо планетою Трейсі, це вона її виявила, – сказав Андрій.

Трейсі спробувала відмовитись, але екіпаж і обидва командори підтримали назву.

— Занесіть в журнал назву планета Трейсі, – підвів підсумок Райдер, – ідіть готуйте зонд.

Через дві години зонд відшвартувався від Глорії і взяв курс до планети. Так Глорія використала перший з 24 зондів. Зонд увімкнувши гальмівні двигуни швидко наближався до планети і нарешті, вийшов на орбіту планети Трейсі. За цей час Глорія вже пройшла точку найбільшого зближення і швидко віддалялася. Дослідники з цікавістю розглядали зображення планети зроблені за допомогою радара та інфрачервоних сканерів. Планета мала три невеликих безформенних супутники, потужне силікатне ядро і мантію, магнітне поле слабше за земне. Поверхня була покрита рівнинами, які чергувалися з гірськими хребтами. На знімках чітко було видно смуги дюн. Вчені припустили, що вони можуть складатися з метанового снігу або азоту.

Було вирішено що зонд збере всю можливу інформацію про планету, її траєкторію руху і за допомогою колег з Флорії спробує передати цю інформацію на Землю. Сигнали із Землі стали дуже слабкими і радіохвилі витрачали майже 5 місяців щоб подолати відстань лише в одному напрямі. Вся зібрана інформація повинна була бути зібраною вченими Флорії, звідки повинен був стартувати зонд і взяти курс в бік Сонячної системи. Під час руху він повинен був постійно передавати всю зібрану інформацію в розрахунку, що її перехоплять із Землі. А через 15 років зонд зможуть виловити за сигналом радіомаяка.