Вступ

Тисячі років погляд людства був звернений до зірок. Зіркам поклонялися, деякі народи вшановували їх як богів. Спостерігали за їх рухом на небі. Починаючи з моменту, коли люди усвідомили, що наша Земля не є плоскою і не стоїть на трьох китах чи інших міфічних істотах, а схожа на кулю і обертається навколо Сонця з’явилася мрія піднятися над планетою, облетіти її, полетіти до інших планет, і нарешті до зірок. Століттями ця мрія здавалася недосяжною. Письменники-фантасти пропонували фантастичні способи покинути планету, щоб хоч трохи наблизитися до зірок. Перша надія зажевріла в першій половині ХІХ століття коли людині нарешті вдалося відірватися від поверхні Землі і подолавши земне тяжіння здійснити перші польоти на повітряній кулі. Та скоро стало зрозуміло, що повітряні кулі повністю залежні від волі вітрів і не здатні піднятися за межі атмосфери. Неприємним сюрпризом стало відкриття, що повітрям заповнений лише тоненький шар навколоземного простору, а далі йде безмежна і холодна безповітряна пустка. Згодом людині нарешті вдалося встановивши на повітряній кулі двигун здійснити перші керовані польоти. Відкриття законів аеродинаміки проклало шлях у небо і апаратам важчим за повітря – літакам. Згодом, коли вченим вдалося розробити і застосувати реактивні двигуни у людей нарешті з’явилася реальна надія здійснити політ за межі планети. Перший політ в космос, а згодом перший тріумф, коли людина ступила на поверхню іншого світу – Місяця підсилили віру Людини в свої сили.

Але не так все було просто. Виявилось, що відстані до інших планет, а тим більше до зірок величезні і подолати їх не так вже й просто. Земля тисячі і тисячі років була колискою для Людства. Але не можна вічно жити в колисці. Кожна дитина рано чи пізно спробує покинути колиску, дослідити будинок, вийти на поріг, подвір’я і нарешті в її розпорядженні буде весь безмежний Світ! Точнісінько так само Людина намагалася покинути Землю. Оволодіння термоядерною енергією, створення плазмових, іонних та фотонних двигунів дозволили Людині висадитися на Марсі, супутниках Юпітера, Сатурна, Урана, Нептуна, дослідити астероїди. Згодом по всій Сонячній Системі виникли перші поселення землян. Люди поступово навчилися жити за межами Землі і почали обживати інші світи, змінюючи їх і роблячи їх менш ворожими до себе.

Проте зірки як і раніш залишалися недосяжними. Потужні телескопи та інші прилади допомогли відкрити тисячі планет навколо інших зірок. Але способу досягти їх не існувало. Навіть біля найближчої зорі – Проксіма Центавра, де вдалося відкрити найближчу до Землі екзопланету. Але скоро виявилося, що на цій планеті не може бути життя і навіть перебування на ній небезпечне для людини. Проксіма Центавра червоний карлик – тьмяна порівняно з нашим Сонцем пульсуюча зоря. Планета постійно опиняється то у вогняному пеклі від свого світила то у обіймах крижаного холоду і постійно опромінюється смертоносним радіоактивним випромінюванням. Дуже великі надії покладали на зірки-сусідки Проксіми, дві інші зорі системи Альфа Центавра. Але обидві були спрямовані своїми полюсами в бік нашого Сонця і якщо навколо них і були планети, то їх неможливо було розгледіти, оскільки для земного спостерігача вони не перетинали диски своїх світил.

Згодом, коли було вдосконалено методи дослідження, вчені зробили приголомшливе відкриття – біля обох зірок знайшли кілька планет причому дві з них в «зоні життя» на колових орбітах і на них є рідка вода. На кінець ХХV століття не лише Земля, але й Місяць, Марс, Венера і цілий ряд супутників планет-гігантів були густозаселеними. Необхідність вирішення проблеми перенаселення у майбутньому стимулювала пошук способів дістатися до найближчих зірок. Вирішенням проблеми більшість вчених вважали можливість приборкати енергію антиматерії.