Тіні минулого

Після тієї вечері Мері не переставала думати про те, що ховається за суворою маскою Алекса. З кожним днем вона дедалі більше відчувала, що його холод — це не просто віддаленість, а наслідок якихось давніх подій. Вона вирішила дізнатися більше про його минуле, сподіваючись зрозуміти, чому він такий холодний. 

Знайти ключ до його минулого було нелегко. Алекс був обережний у своїх словах і вчинках, не залишаючи жодного натяку на те, що могло б допомогти Мері зрозуміти його. Вона кілька разів намагалася завести з ним розмову на особисті теми, але він завжди різко змінював їх або ж просто йшов, залишаючи її з купою питань в голові. 

Одного дня, коли Алекс був на роботі, Мері наважилася розпочати пошуки відповідей на свої питання самостійно. Після чергового дня, повного рутинних обов’язків, вона опинилася в бібліотеці, де безліч книжок були акуратно розставлені на полицях. Вона вже неодноразово бувала тут, але цього разу щось її спонукало подивитися уважніше. Може, це була інтуїція, а може, простий збіг, але її увагу привернув старий альбом із фотографіями, що лежав на одній з полиць. Обкладинка альбому була злегка потерта, а сторінки жовтуваті від часу. 

Вона обережно відкрила альбом і побачила фото маленького Алекса разом з його родиною. Перші кілька знімків показували щасливу сім’ю: Алекс стояв поруч зі своїми батьками, усміхаючись і виглядаючи зовсім іншим, ніж зараз. Його обличчя світилося щирою усмішкою, а очі були повні радості. Але, перегортаючи сторінки, Мері помітила, що з кожним наступним фото його погляд ставав усе більш похмурим, а посмішки зникали. 

Серед фотографій, її увагу привернула одна. На ній Алекс стояв поруч із чоловіком, який тримав його за плече. Чоловік посміхався, але сам Алекс виглядав невдоволеним, наче йому було некомфортно. Її серце стислося, коли вона побачила підпис на звороті фотографії: "Батько та син, 2002 рік". Цей підпис був зроблений рукою, що тремтіла, наче сам акт написання приносив біль. 

Мері довго дивилася на цю фотографію, відчуваючи, як вона виявила щось важливе. Чи це був той момент, коли життя Алекса почало змінюватися? Що сталося між ним і його батьком? Запитання накопичувалися в її голові, створюючи хаос думок і припущень. 

Раптом, коли вона занурилася у свої роздуми, Мері почула за спиною голос Алекса: 

— Що ти робиш!? 

Вона різко обернулася і побачила його у дверях. Погляд хлопця був повен гніву, а очі блищали від роздратування. Мері відчула, як кров відливає від її обличчя. Вона була впевнена, що Алекс зараз розлючений, і не знала, чого очікувати. 

— Я… я просто хотіла дізнатися більше про тебе, — тихо сказала вона, відступаючи назад і ховаючи альбом за спиною. 

Алекс підійшов до неї, його кроки були рішучими і напруженими. Він взяв альбом з її рук і різко закрив його, ніби намагався знищити будь-який доступ до своїх спогадів. В його очах палав вогонь, і Мері відчула, що вона пробудила в ньому щось глибоке і небезпечне. 

— Це не твої справи! — холодно сказав він, не відводячи погляду. Його голос був напруженим, наче він стримував злість, яка могла ось-ось вирватися на поверхню. 

Відвернувшись, Алекс швидко пішов до своєї кімнати, не давши Мері можливості сказати щось ще. Двері його кабінету закрилися з гучним тріском, залишивши дівчину стояти на місці, відчуваючи, як її серце колотиться з надзвичайною швидкістю. 

Вона залишилася одна у великій і темній бібліотеці, де старі книги здавалися мовчазними свідками цієї неприємної сцени. Мері усвідомила, що зачепила щось важливе, щось, що приносить йому біль. Але замість того, щоб злякатися, вона відчула, що тепер їй ще більше хочеться дізнатися, що ховається за цією маскою жорстокості. Вона розуміла, що це лише початок її подорожі до серця Алекса, і вона готова йти далі, попри всі перешкоди. 

Пізніше того вечора, коли тиша накрила маєток і тільки звук годинника порушував спокій, Мері не могла заснути. Вона лежала в темряві, вдивляючись у стелю, і розмірковувала над тим, що побачила. Її думки поверталися до тієї фотографії знову і знову, кожен раз відкриваючи нові деталі, на які вона не звернула уваги раніше. Вона помітила, що попри невдоволення, Алекс тримався дуже близько до свого батька, як ніби не хотів віддалятися, навіть якщо це приносило йому дискомфорт. 

Мері відчувала, що ці спогади, ці старі фотографії містять відповіді на багато її запитань. Вона знала, що Алекс, попри свою жорсткість і холод, приховує в собі якусь таємницю, і ця таємниця, як їй здавалося, тісно пов'язана з його минулим. 

Вона вирішила, що наступного дня спробує знайти інший спосіб дізнатися більше. Може один із небагатьох гостей, які час від часу навідувалися до маєтку, міг би розповісти їй більше про те, що відбулося з Алексом і його родиною. Але Мері знала, що треба діяти обережно, щоб не викликати підозри.