Політ в гіперпросторі

День 18 листопада 2688 року. Це був день відльоту Блискавки. Йшов передстартовий відлік. Всі члени екіпажу були на борту. Першим пунктом призначення була система Альфа Центавра, де вони мали намір залишити дітей перед далекою мандрівкою та співробітників посольства Об’єднаних націй Землі. Також планували змінити деяких членів екіпажу.

— Чотири, три, два, один. Старт! – спокійний мелодійний голос Глорії було чути у всіх приміщеннях.

Земля на екрані почала все швидше зміщуватися вбік. На відміну від польотів на земних кораблях, не відчувалося жодної вібрації, поштовхів та дії відцентрових сил. Земля віддалялася незвично швидко. Через десять хвилин знову почувся голос Глорії:

— Третя космічна швидкість. Двигуни другого контуру увімкнуті.

Тімо із пояснень капітана Марчука, Сурі, Клео, Роберта Вільямса, Арне Свенсона та інших членів команди знав, що корабель почав використовувати енергію ядерного синтезу ядер гелію. Швидкість, з якою він віддалявся зростала тепер набагато швидше, і все так само без поштовхів, вібрацій та дії відцентрових сил – працювали погашувачі інерції невідомі на Землі.

— Четверта космічна швидкість. Ми на безпечній відстані від планети. Вмикаємо двигуни з живленням від нейтронно-ядерного реактора, – голос Глорії очевидно все пояснював для нових членів екіпажу та гостей.

Зображення зірок, сонця стали імлистими, а Земля й Місяць різко почали зменшуватись у розмірах і зникли зовсім. «Блискавка» рухалась зі швидкістю світла. Минула година.

— Ми знаходимось на безпечній відстані від зорі. Вмикаємо сингулярні двигуни, – знову почувся голос Глорії.

Зірки та Сонце, яке на цей час перетворилося на яскраву зірку вмить зникли. «Блискавка» пірнула в гіперпросторовий тунель. Ні чорноти Космосу, ні зірок, тільки темний потік навколо.

— Ми прибудемо в систему Альфа Центавра через 12 годин. Можете вільно пересуватися кораблем.

Тімо вирішив пройти в кают-компанію. Там вже перебували частина членів екіпажу та пасажирів. Тут перебували чоловіки, жінки діти. На стіні на голографічному моніторі було зображення схеми гіперпросторового тунелю, планет Сонячної системи та зоряної системи Альфа Центавра. Яскрава синя крапка показувала де перебуває «Блискавка» і як вона переміщується в напрямку іншої зоряної системи. Вони перебували ще на самому початку шляху. За столиком сиділи Арне Свенсон і його дружина, фреянка Малія, спостерігаючи як їхні діти бавляться на дитячому майданчику з іншими дітьми.

— Лейтенанте Рінне, присядь, ти занадто схвильований, – запропонував Арне.

— А де капітан?

— Капітан Марчук взяв на себе першу зміну чергування і прихопив із собою лейтенанта Циммермана, через шість годин я зміню його і ти підеш на місток зі мною, вчитимешся керувати судном.

Згодом до них приєдналися Сурі, Інга – дружина Макса Циммермана, а Тімо і Арне пересіли за сусідній столик.

Тим часом Влад Марчук і Макс Циммерман перебували на містку. Поряд з ними перебували Роберт Вільямс, Клео і Кен. Центральний монітор займав темний потік гіперпросторового тунелю в якому рухалася енергетична сфера з Блискавкою. На інших екранах були схеми тунелю та об’ємні голографічні карти цієї частини Галактики завдяки яким можна зорієнтуватися, де точно перебуває корабель.

— На цих картах конфігурація зоряних скупчень відрізняється від тих, які вивчаємо ми. Мабуть це реальні розташування об’єктів в Галактиці на даний момент, а ми можемо бачити їх лише там, де вони перебували сотні і тисячі років, вірно? – запитав Макс.

— Так воно і є, – підтвердив Влад Марчук. – Всі об’єкти Всесвіту рухаються, а світло від них може доходити до вас через сотні, тисячі чи мільйони чи навіть мільярди років. Завдяки гіперпросторовій мережі Міаса ми можемо бачити нашу Галактику, а частково навіть сотні інших Галактик Всесвіту в режимі реального часу. Але це лише незначна частина Всесвіту. Насправді більша його частина ще не досяжна навіть для Міаса. Міас постійно відкриває і тераформує все нові і нові світи. Лише кожен десятий з них заселений розумними істотами. Мільярди розумних індивідуумів працюють в величезній службі тераформування Міаса, як біонітів, так синтетоїдів, мімікритів та фотонітів.

— Про фотонітів я маю певне уявлення судячи з Глорії, а от про синтетоїдів та мімікритів лише коротенькі згадки.

— Якщо вірити фотоніту Таїс та базам даних Міаса, починаючи з моменту коли біоніт, а ми так називаємо живих розумних істот, які мають нанороботи та наноімплантанти, народжується або отримує їх штучно, як ми, вся інформація про наше життя, почуття, емоції записується і зберігається в єдиній матриці Міаса. Через тисячу років життя, коли тіло постаріє і помирає, наша свідомість буде переміщена в тіло синтетоїда – небіогенний організм. Спочатку синтетоїди були високотехнологічними роботами, а тепер вони стали чимось набагато більшим. Будова синтетоїда складна, він чимось нагадує живий організм, але скелет його складається з надзвичайно міцного матеріалу на основі полімерних сполук, полімерні м’язи, набір нанороботів і мікророботів, які імітують біологічні молекули та клітини живого організму. Замість мозку особливий потужний та стійкий процесор. Синтетоїд фізично набагато сильніший за біоніта, більш стійкий до негативних факторів зовнішнього середовища. Синтетоїди хоч і відвідують планети, але живуть у штучно збудованих високотехнологічних сферах. Все це ми знаємо зі слів Таїс та баз даних Міаса, які нам відкриті поки що лише частково.