Марні надії

Блідий ранок ковзнув крізь розбиті вікна каплички, осяявши місце події холодним тьмяним світлом, що відразу засліпило очі і розбудило Міхаеля смаком крові та гіркотою в роті. Зі стогоном хлопець підвівся, лише тоді повністю усвідомивши себе — нагого, поряд із тілом такої ж оголеної, тендітної жінки, яка не дихала. Мертвої зраненої жінки.

Уперше після того жахливого інциденту на дорозі Міхаель побачив трагічні наслідки власних діянь. Але, цього разу,  всередині відчувся дивний спалах полегшення, змішаний із безмежною порожнечею: адже вона була потворою? Зламала його життя? То хіба це гріх? Може, нарешті, він звільниться від прокляття, яке так довго тягнуло його вниз, розчиняючи свідомість в мороці?

Важко підвівшись, хлопець почав збирати шматки свого рукопису, розкидані по підлозі та змочені кров’ю і брудом, зі звичним наміром відновити хоч щось із написаного раніше. Кожен клаптик паперу в руках одночасно був і чужим, і химерно знайомим, як рештки людського життя, що спливли назавжди.

Кинувши останній погляд на понівечено тіло рудої, Міхаель здригнувся від хвилі суміші жалю і холодної рішучості. Шкутильгаючи хлопець пошкандибав до виходу, прямуючи до свого прихистку, намагаючись не привернути уваги ранніх перехожих, не відчуваючи жодного співчуття, лише прагнення сховатися, поки ніхто не побачив і не став свідком скоєного злочину.

***
Замкнений у тісному, холодному просторі власного дому, серед розбитих меблів і стін, Міхаель знову сів за стіл, обережно розгортаючи клаптики свого розірваного рукопису. Нарешті хлопцеві майнула думка, що він мусить не просто відтворити текст, як раніше, зібравши розкидані рядки, наче пазл, а описати події, що з ним сталися, все те, що спромігся дізнався про власну темну природу, про суть прокляття, яке спотворювало тіло і душу, обертаючи носія на мерзенну небезпечну тварюку. Написати для того, щоб люди змогли зрозуміти та захиститися. І, можливо, вилікувати тих, хто не зміг вберегти себе…

Слова поєднувалися у словосполучення швидко, наче вода з прорваної греблі. Міхаель писав, не замислюючись про красу фраз, лад речень та, навіть, про власне життя, бо усвідомлював, що істина, яку він викладає на папері, може стати єдиним доказом того, що автор колись був людиною, перш ніж прокляття остаточно знищило його.

Хлопець відчайдушно сподівався, що після смерті тієї жінки, зможе зцілитися, повернути людську подобу та власне мирне життя! Але місяць, повільно збільшуючись на небосводі, свідчив геть про інше. Міхаель знову відчував фізично, в кожному м’язі та жилці, що повня наближається, і разом із нею прокидалася тваринна сутність, глуха, люта, ненажерлива, готова вибухнути всередині і назовні так само невблаганно, як і минулого разу.

І поки перо ковзало по сторінкам, записуючи істину, яку далі нестерпно було приховувати, Міхаель відчував, що, насправді, ніщо більше не зможе бути колишнім: ні рукопис, ні він сам, ні світ навколо нього…