Під сяйвом червоного місяця
Пролог
Хлопець у лихоманці вскочив у двері, які зловісно гепнули за спиною, проковтнувши його разом із першим подихом ночі. Дерев’яні половиці жалібно заскрипіли під важкими кроками прибульця, а тоді застогнали, коли він різко упав додолу.
В напівпорожню кімнату через розбиті шибки обережно прослизнуло тендітне сяйво новонародженого повного місяця, освітлюючи сліди руйнації та занепаду колись затишного котеджу. Повітря в приміщенні було важким, сповненим застиглого пилу й запаху старого дерева, яке ще пам’ятало тихий сміх, розмови біля вогнища та сонне мирне дихання сплячих мешканців.
Тіло юнака, осяяне проміннями нічного світила, викручувало у судомах, нутрощі палали пекельним вогнем, а чорні пасма волосся прилипли до блідого чола. Лихоманка трясла його тіло так, ніби невидима рука намагалась відірвати це стражденне тіло від землі, остаточно розірвавши зв’язок між плоттю та свідомістю.
Молодий чоловік, захлинаючись від болю, почав розривати на собі одяг, відчуваючи неминучу зміну, хоча кожна клітина тіла стогнала, чинячи опір невідворотному.
— Проклятий... Я навіки проклятий, — прохрипів він, упершись долонями в підлогу, ніби міг утримати власне переродження.
Здавалось, навіть місяць відвернувся, бо світло його стало тьмянішим, ніби сповненим жалю.
А за вікном кликав і дихав ліс, важко, терпко, із запахом вологої землі та прілого листя…
Відредаговано: 05.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
