Під сузір'ям північної Корони

Під сузір’ям Північної Корони

Олена Гешко

Тихий травневий вечір підкрався якось непомітно. Ще тільки-то тепле яскраве сонечко усміхалося розмаїтим травам та пишним садкам, купало своє проміння в швидкоплинних водах гірської річки, яка хоч вже й вибралася на відносну рівнину, та все ще вирувала-поспішала в далечінь, перестрибуючи кам’яні виступи, вириваючись із зачаклованих коловоротів, то омиваючи пологий піщаний берег, то хлюпочучись під стрімкими обривами. Аж враз несподівано забралося-зачервонілося чарівним казковим тарілем та й закотилося за обрій, підрум’янивши поодинокі хмаринки над видноколом.

Денис чекав Аду під університетом. Щось вона затримується нині… Певне, знову якесь засідання на кафедрі.

Аж ось двері рипнули і з історичного корпусу почали виходити співробітники, все ще щось обговорюючи та жваво жестикулюючи. Юнак все ще чекав, переступаючи з ноги на ногу, стоячи трохи осторонь під широкою кроною старого каштана. Крізь листя каштана світло від ліхтаря чудернацькими візерунками вимальовувало на тротуарній плитці казкові фігури. Денис розглядав їх, шукаючи відповіді на своє запитання: що вона відповість. Хлопець не був певен у взаємних почуттях, тож дуже хвилювався. Різні думки снували в голові, не давали спокою. Та невдовзі двері знову рипнули і у вечірню прохолоду травневого міста виплила його кохана. Він милувався її стрункою постаттю, довгим русявим волоссям. Покликав, і почув рідний, до щему в грудях, голос. Знав – саме ця дівчина потрібна йому, без неї просто не зможе жити. 

Вони ще довго блукали звивистими вуличками старого міста, тримаючись за руки й розмовляючи про всіх і все на світі.  Потім Денис вивів дівчину до озера, провів поміж старими липами та зупинився майже біля води під плакучою вербою. Поодинокі ліхтарі кидали вигадливі казкові тіні крізь густі крони дерев на тихі води озера. Вогні та шум нічного міста залишились позаду, а тут, серед спокою та самоти, ніч огортала закоханих своїм оксамитовим крилом і заглядала в душу міріадами зір.

- Я кохаю тебе! Але не обіцятиму тобі дістати зірку з неба, а відразу подарую корону. - обнявши кохану за плечі, юнак показав рукою на це безмежжя зір, - Бачиш, он там, між сузір’ями Геркулеса, Волопаса та Змія є Корона, Північна Корона? Вона складається з семи яскравих зір. Ще її називають Вінцем Аріадни.

Юнак опустився на коліно й подав Аді маленьку червону коробочку:

- Виходь за мене заміж!

Дівчина взяла оксамитове сердечко та відкрила його: там була чарівна каблучка з невеличкою короною, на якій сяяли сім самоцвітів.

- То я стану безсмертною?

- Так, для мене ти завжди будеш безсмертною!

І пара закоханих злилася в поцілунку…

Денис захоплювався астрономією, тому, як і Ада, знав красиву легенду про безмежне кохання Бога Діоніса до покинутої Тесеєм на острові Нікос принцеси Кріту красуні Аріадни. Знаючи, як його кохана захоплюється легендами та міфами Древньої Греції, юнак вирішив подарувати своїй обраниці каблучку з короною, натякаючи на подарунок Бога Діоніса Аріадні на сватання – коштовну діадему у вигляді корони з сімома діамантами. За легендою, після смерті Аріадни Діоніс з розпуки і жалю за коханою кинув у небо її весільний вінець, який вона так любила і завжди носила, а боги прикріпили його там і досі Північна Корона світить всім закоханим. Та Діоніс не зміг жити без своєї коханої і випросив у богів для неї безсмертя.

А Денис – не бог, та все ж певен, що до безсмертя кохатиме одну-єдину жінку – свою красуню Аду.

Тільки тепер, в обіймах коханого, Ада зрозуміла, що батьки подарували їй не тільки гарне ім’я древньогрецької принцеси-красуні Аріадни, а й, фактично, запрограмували її долю. Мимоволі згадала своє перше кохання – Тараса. З Тарасом вона разом вчилася в школі. Багато років просиділи за однією партою. Завжди і всюди були разом. Всі дивувалися, що ж то може бути спільного у відмінниці Аріадни і шибайголови та гульвіси Тараса. Та, як то кажуть, протилежності притягуються, і вони непогано доповнювали один одного. Дівчина допомагала вчитися своєму другові в школі і непогано її закінчити. Потім подалася за ним до чужого далекого міста на навчання, хоча й у своєму місті можна було спокійно поступити до ВУЗу. Цілих п’ять років студентства Ада витратила на те, щоб «тягнути» Тараса зі всіх сил: допомагала йому в навчанні, витягувала з постійних п’янок-гулянок, пригощала смачними обідами та дбала про його зовнішній вигляд. І ось якої дяки від нього дочекалася: тільки-но закінчивши ВУЗ, Тарас поїхав за кордон, навіть не попередивши дівчину. А вона так і залишилася в чужому місті – ще під час навчання влаштувалася лаборанткою на кафедрі і тепер одночасно працювала й продовжувала навчання. Скільки сліз було пролито через зраджене перше кохання! Їй здавалося, що тільки завдяки Денису вона змогла пережити це. І тільки сьогодні, сказавши йому «Так!», дівчина збагнула, що саме Дениса вона так безмежно і віддано любить і тільки з ним зможе бути щасливою. Все життя. Завжди. До безсмертя.

 Як Аріадна, безсмертна дружина древньогрецького Бога Діоніса.