Розділ 17-й. Повернення боргу.

До великої зали Харпер повернувся пізно ввечері у супроводі Емзара, Бетеноса та Ілаї. Їх вже чекали Налурі з Лео аби разом розділити вечерю.
Люди потроху розходилися. Адріан, Мерелін та ще кілька осіб крутилися біля столів збираючи посуд.
Доктор Лі взявся до напрочуд смачного гарбузового супу та довго його смакував, але всі чекали від нього хоч якогось висновку. Тож, покінчивши з їжею, чоловік не забарився і з поясненнями. 
– Пробачте, та я навряд чи зможу допомогти вам тут. - він показав вказівним пальцем вниз, маючи на увазі світ Саулейри. - Це фізично дуже важко здійснити і я взагалі не впевнений, що вийде.
Налурі не здивувалася - вона очікувала подібної відповіді. А от Лео помітно напружився, хоч і мовчав.
– Почну з того, що у вас дійсно високий рівень цілительства! - продовжив Харпер всміхаючись. - Я вражений, як вміння ваших лікарів балансують на межі магічних здібностей. Всі ці лікувальні трави, протиотрути, настойки, мазі, креми… ви можете перевершити усю земну фармацію. Ну, а здатність відчувати, що відбувається в організмі людини самим лише дотиком пальців - це ж неймовірно!
– Але? - запитав не витримавши Лео.
– Так, але… - зітхнув чоловік. - Як один з варіантів, ви пропонували перенести на Саулейру технології із Землі, Лео. Проте, навіть якщо уявити, що нам вдасться дістати та притягти сюди обладнання для підтримки життєдіяльності організму і весь мій хірургічний інструментарій, навряд чи воно все тут функціонуватиме. У вас немає елементарної електроенергії.
– У нас є інший, альтернативний вид енергії! - Лео підняв вказівний палець вгору показуючи на яскраво освітлену стелю.
Проте до Налурі дійшло раніше, ніж до нього, бо вона, звісно, трохи краще розбиралася в техніці та обладнанні за коханого.
Харпер тим часом лише співчутливо посміхнувся.
– Пробачте, та я не запхаю світлову сферу в кардіомонітор чи апарат-УЗД аби змусити їх працювати. - розвів він руками. - Там, бачте, немає такого отвору.
– Тобто, нічого не вийде? - допитувався Лео заздалегідь знаючи відповідь.
– Я думав над можливістю дістати бензинові генератори чи електричні акумулятори. - замислився на мить Харпер. - Але більш потужне обладнання, відповідно, більш громіздке. Це надзвичайно багато клопоту!
– Нам допоможе стільки людей, скільки буде потрібно! - вигукнув Лео. - Якщо це спрацює, варто спробувати.
Налурі поклала йому руку на плече і негативно похитала головою, сподіваючись відмовити від безглуздої ідеї. Їй раптом здалося, що вся ця затія з самого початку була очевидно невдалою.
– У мене є кращий варіант. - мовив натомість доктор Лі, чим привернув до себе увагу присутніх. - Звісно, все не обов’язково повинно статися як минулого разу. Але, щоб уникнути зайвих хвилювань, ви повинні народжувати на Землі, Налурі. І у разі виникнення ускладнень, там я точно зможу вам допомогти.
Лео тільки розчаровано зітхнув. Він навіть не знав, що сказати, бо вже ж говорив з Харпером щодо цього варіанту і не розумів, чому він знову пропонує те, що неможливо здійснити. Налурі також відкрила рота аби заперечити і навести свої аргументи, чому їм не вдасться залишитися не спійманими у Грін-Грейті, але доктор Лі підняв вверх свою долоню.
– Зачекайте, я можу пояснити. - мовив він посміхаючись. - В госпіталі Сан-Марино залишилася людина, що й досі в неоплатному боргу переді мною і вона має достатньо влади аби допомогти мені здійснити задумане. Впевнений, що зможу організувати ваш візит абсолютно інкогніто.
– Але… - почала було Налурі, як її перебили.
– Це точно спрацює? - втрутився Лео.
– Я про все потурбуюся. Довіртеся мені! - запевнив Харпер. - Коли приблизно повинні відбутися пологи? 
– Десь в середині грудня. - швидко відповіла жінка. - Але докторе Лі…
– Отже, для зручності домовимося, що я чекатиму вас на Землі першого грудня. - він не дав їй закінчити фразу. - Самостійно добратися до госпіталю зможете? 
– Гадаю, що так. - кивнув Лео.
– Лео, послухай… - Налурі намагалася втрутитися, щоб її почули, але марно. Складалося враження, ніби вони взагалі не помічали її присутності.
– Було б добре, якби з вами прийшов хтось із Цілителів. На всякий випадок... - Харпер кинув оком на присутніх Емзара, Бетеноса та Ілаю, що до кінця його промови вже встигли перестати вечеряти і розглядали чоловіка враженим поглядом. - Хто міг би допомогти прийняти пологи, аби я залучив якомога менше персоналу із Сан-Марино.
– Забагато людей теж привертатиме більше уваги. - озвався Емзар і перевів погляд на Бетеноса. - Краще обрати когось одного…
Той у свою чергу мовчки спрямував очі на Ілаю, що миттю розгубилася, як наймолодша з них.
– Що? - мало не підстрибнула на місці вона. - Якщо це так необхідно, то я не проти... 
– Ні, послухайте мене… - Налурі знову намагалася заперечити, але ніяк не могла втрутитися в розмову.
– От і домовились. - посміхнувся Харпер.
– Сподіваюся, все вдасться. - додав Лео.
– Та послухайте ж мене нарешті! - не стрималась Налурі і скочила на ноги.
Тепер на неї таки звернули увагу.
– Ви хоч розумієте, як це ризиковано?! - вигукнула жінка. - Першого грудня? Серйозно? І де ж я ховатимусь весь цей час з величезним пузом? А Лео з Ілаєю? А документи для госпіталю? Та нас усіх повʼяже поліція вже через хвилину! А як бути з транспортом? Якщо нас зупинять десь по дорозі - та ж історія! Тікати потім з немовлям на руках через ліс? Знущаєтесь?
Вона нарешті знесилено сіла і сховала обличчя в долоні. Лео заспокійливо торкнувся плечей та ніжно їх погладив.
– Всього цього не буде, Налурі. - запевнив Харпер спокійним тоном. - Час до пологів ви проведете в госпіталі. Крім того, у мене великий будинок. Знайдеться місце й для інших.
– Два чи три тижні в палаті прихистять особу без документів? Злочинницю? - не вірила жінка. - Як ви це собі уявляєте? Хто на таке погодиться?
– Повторюю ще раз: всі організаційні моменти я беру на себе. - наполягай чоловік. - Просто довіртеся мені.
Налурі не відповіла, тільки важко зітхнула.
– Гаразд. Отже, вирішили. - підсумував Лео. - Тільки у мене залишилось ще одне питання.
Він підозріло звузив очі розглядаючи обличчя доктора Лі та пригадуючи розмову з ним в його ж домі на Землі. Той кивнув у відповідь, мовляв - питайте.
– Чому ви одразу цього не запропонували? - не розумів Лео. - Тобто, ми ж розмовляли з вами про такий варіант ще там…
Кілька секунд чоловік мовчав, а потім просто всміхнувся.
– Дуже закортіло побачити вашу планету. - мовив він. - Тож, коли ви попросили піти з вами, я вирішив трохи відкласти свою пропозицію… пробачте…
– Ризикуючи власним життям?! - вражено вигукнув Лео. - Хитро звісно, але напрочуд необдумано.
– Проте, воно було того варте. - продовжував всміхатися Харпер, та раптом помітив як його спопеляють засуджуючим поглядом троє Цілителів. Він зітхнув. - Гаразд, вважайте це оплатою за мою вам допомогу. Мені, насправді, нічого від вас не було потрібно. Я і так би допоміг. Але можливість побачити інший світ… це ж неймовірно! Я не міг про таке навіть мріяти! Але й не міг пропустити можливості доторкнутися до частинки чогось значно більшого у цьому Всесвіті…
І поки інші вражено дивилися на чоловіка, що говорив таким замріяним голосом, Налурі раптом дзвінко розсміялася. Вона спіймала себе на думці, що готова знову довіритися доктору Лі.