Розділ 19-й. Те, що виросте з Любові.

До житла Хранителів Віри вони йшли довго. Лео зупинявся через кожні кілька метрів, обіймав Налурі, цілував, ніби перевіряючи чи все відбувається по справжньому, чи вона справжня - і знову йшов вперед. Тож коли вони нарешті добралися до місця призначення - сонце повністю сховалося за обрій - сутеніло.
У головній залі на першому поверсі, де було безліч полиць з книгами, світловими сферами, матрицями, картами - за роботою засидівся лише Ельман - один з Хранителів Віри. Юний, але дуже кмітливий в своїй справі, як для неповнолітнього. Хлопець моніторив якусь карту на планшеті, переглядав портали та занотовував щось у окремий блокнот і схоже, що навіть не одразу помітив прихід гостей.
Проте, не встигли Налурі з Лео привітатися з ним та озвучити те, за чим вони власне прийшли, як по сходах повільно спустилася Аолеон в своїй коричневій мантії, розписаній червоними візерунками по краях довгих рукавів - поважна, ніби птаха, рухалась елегантно розкинувши руки в сторони. Вона помітила переплетені пальці пари навпроти та вражено посміхнулася.
– Лео, дорогенький! Невже ти нарешті прийняв допомогу Танаіма? - жінка підійшла ближче. - Прийшов за новою матрицею, так? 
– Еее… саме так, але… - він на мить завагався чи варто говорити, але чому б не сказати, як є. Це ж дійсно вражаюча новина. - Це, скоріше, Налурі постаралася привести мене до памʼяті… як би це дивно не звучало…
Чоловік ще не встиг закінчити фразу, як Ельман уже вклав йому в долоню новий пристрій для зв’язку. Тож поки Лео займався ним - поки голографічний екран зчитував його долоню - Аолеон перевела здивований погляд на жінку, що трохи зніяковіла поруч.
– Справді?! - вигукнула вона. - Це дійсно вражає! Рідко зустрінеш таку Силу Любові. Востаннє щось схоже я бачила між твоїми батьками - Радеміром та Анною. Неймовірна пристрасть!
Хранителька Віри потягнулася вперед та зухвало взяла долоню Налурі в свої руки.
Всі звикли до того, що Аолеон була такою безпосередньою - не тільки через свій поважний вік, досвід чи обширні знання, а й тому що вона являлась провидицею - надзвичайно добре зчитувала людей, мов відкриті книги. Тож, мабуть, могла собі дозволити ось так торкатися людей, не питаючи особливого на те дозволу.
Проте, Налурі навіть не звернула уваги на цей її безневинний жест. Іншою рукою вона вчепилася в передпліччя чоловіка, що вже встиг сховати матрицю до кишені.
– Ельмане, ти тільки поглянь хто перед нами стоїть! - просяяла раптом Аолеон звертаючись до свого Учня. - Батьки наступного Правителя Саулейри!
– Яір стане Правителем? - здивувалася Налурі такому дивному пророцтву. Навіть зараз, в пʼятирічному віці, син понад усе хотів бути Воїном.
– Я про іншого твого сина. - посміхнулася у відповідь жінка. Ельман поруч також засяяв посмішкою.
– Схоже, це знову хлопчики. - прошепотів їй на вухо не менш здивований Лео, коли вони одночасно переглянулися між собою.
– Ну, один з них точно! - засміялася вона. Налурі дуже мріяла про доньку, хоча ще ні разу йому про це не говорила.
Вона вже хотіла забрати назад свою руку, але Аолеон раптом вчепилася в неї занадто міцно і довгих кілька хвилин не відпускала.
Жінка уважно подивилася в очі Хранительки Віри та побачила в них щось середнє між страхом та відчаєм, а тоді вони раптом наповнилися сльозами.
По шкірі спини пробіг мороз, навіть серце швидше забилося в грудях. Налурі відкрила рот, щоб запитати, що сталося та Аолеон її випередила.
– Пробач… я не можу… - вона відпустила нарешті долоню і більше не промовивши ні слова, швидко пішла геть.
– Що це було? - спантеличено запитала в Лео, а в голові вже заклубочилися неприємні думки. Як накрутити себе за півхвилини та довести до паніки - було Налурі напрочуд знайомим.
– Не зважай… це ж наша Аолеон… - всміхнувся чоловік безтурботно та лагідно, ніби заспокоював. - Вона завжди така… так робить.
Налурі кинула погляд на Ельмана, що теж стояв збентежений та ніяково дивився в слід жінці. Їй здалося, що хлопець, як і вона сама, сприйняв цю неоднозначну сцену занадто близько до серця. А це означає, що їй зовсім не здалося.
В голові застрягло питання: що ж такого побачила Аолеон? І ще довго не відпускало. Аж поки вони не дійшли до замку вона не промовила ні слова, пригадуючи лише очі провидиці. Лео, звісно, сприйняв її мовчанку досить очевидно та всіляко намагався відволікти й заспокоїти. Мовляв, не потрібно сприймати так буквально невимовлені слова провидиці та заздалегідь впадати у відчай. Тож, підходячи до їх дому жінка трохи розслабилася і постаралася викинути з голови неприємні думки.

– Мабуть, він вже спить… - мовила Налурі.
– Все одно хочу побачити. - озвався Лео.
Вони стояли перед дверима помешкання своїх друзів. Мерелін відкрила швидко і помітивши переплетені руки пари навпроти засяяла щирою посмішкою.
– Лео? Налурі? Оце так приємний сюрприз! 
Вона хотіла додати щось іще, але на чоловіка з криком вже встиг кинутися син.
Він не спав, чекав доки його забере мама, але точно не очікував побачити на порозі ще й тата, за яким так сумував.
– Татку! - Яір повис на шиї Лео і той міцно пригорнув його до себе підіймаючи на руки.
– Привіт! Ти повернувся до нас? - підійшов ближче усміхнений і водночас здивований Адріан. 
– Схоже, що так… - стенув він плечима та приклав вказівний палець собі до скроні. - Памʼять на місці. 
Лео опустив Яіра на підлогу, хоч той і не хотів розривати обійми.
– Ходи, скажи Максу «надобраніч» і підемо в своє ліжечко спати, гаразд? - попросив він сина. Хлопчик швидко зник за дверима іншої кімнати.
Лео випрямився та пригорнув Налурі за талію ближче до себе.
– Ми ще йому не говорили, але вже багато хто знає… - почала вона, поклавши руку собі на живіт. - Тож, скоро це не буде таємницею…
– У нас буде дитина. Двоє. - закінчив Лео її фразу.
– Ти вагітна? - здивовано розширив очі Адріан. - Ого! Вітаю! 
Мерелін тільки широко всміхнулася, так ніби взагалі не здивувалася цій інформації. Налурі зауважила її реакцію і здогадалася в чому справа.
– Ти вже знаєш, так? 
– Вже кілька тижнів, як я щось таке підозрюю. - засміялася жінка. - Ти добре намагалася приховувати, але… 
– Але ти дуже прониклива та спостережлива! - розсміялася у відповідь Налурі.
– Щиро рада за вас! - Мерелін обійняла їх обох по черзі. Через секунду до неї приєднався й Адріан.
Яір знову вибіг з кімнати - Лео одразу підхопив сина на руки. Втрьох вони попрощалися та пішли до свого помешкання.
Ну, а опинившись в своєму ліжечку, батьки нарешті повідомили сину, що скоро він стане старшим братом. Хлопчик розплакався і довго не міг заснути, але то були сльози величезної радості.