Розділ 2-й. План порятунку.

Айріс сиділа у ліжку в довгій нічній сорочці обпершись на подушки. На краєчку біля неї вмостився Цілитель Емзар. Яір ще не спав, хоч година була вже доволі пізньою. Він малював щось олівцями на листках паперу у дальньому кутку кімнати. 
Коли в дверях зʼявилися Танаім з Налурі - хлопчик підбіг та обійняв маму. Вона попросила його повернутися до заняття, не взмозі, поки що, нічого пояснити. Натомість доклала зусиль аби знову не розплакатися. 
Танаім поспішив до коханої, його схвилювала присутність Цілителя.
– Привіт… Погано почуваєшся? - ніжно поцілував в чоло.
– Ні, все гаразд. - посміхнулась вона у відповідь.
– Я лише прийшов перевірити стан дитини. - озвався Емзар і кинув підозрілий погляд на Налурі, що втислася поруч у диван, ніби боячись знепритомніти та виглядала такою блідою, мов неживою.
Це не залишилося й без уваги Айріс.
– Танаіме, щось сталося? - запитала вона стурбовано в чоловіка.
Той лише зітхнув та майже пошепки, зовсім коротко описав ситуацію кількома словами. Тепер зблідла вже сама Айріс. 
Емзар, що був не менш шокований почутим, підійшов до жінки та торкнувся запʼястя на її руці, перевіряючи пульс.
– Я знаю, що тобі потрібно. Зараз повернуся. 
Він вийшов з кімнати, а Танаім сів біля дружини, міцно пригортаючи її до себе.
– Відколи це даркони викрадають Воїнів? Такого ж раніше ніколи не було!
– Ми й самі до кінця не розуміємо, що відбувається, але…
– Вони ж іще живі, так? - Айріс говорила тихо та обережно.
– Немає сумніву, інакше навіщо ці маніпуляції? - Танаім зітхнув обмірковуючи щось у своїй голові.
– Це якось повʼязано з Серайєю? Може вони дійсно роблять там нову зброю? Може хочуть її випробувати?
– Не знаю, Айріс. Але якщо це так, то справи кепські…
Танаім підозрював щось подібне вже давно, але висновки робити було зарано, бо занадто мало інформації вдалося зібрати про діяльність слуг темряви за останні кілька років. А за постійними сутичками часу слідкувати за тим, по яких світах вони переміщаються та що там розробляють - взагалі не залишалося. Хоча розвідка працювала добре - хтось найвідважніший вряди-годи приносив корисну інформацію про плани дарконів і Воїни успішно справлялися з усіма їх підлостями. Ну, а з Вищою Силою, якою володів Танаім - шансів на успіх у них практично не було. Інша справа - нова зброя, про яку ніхто нічого не знав, а отже й не знали до чого готуватися. 
– То, коли вирушаєте? - боязко запитала Айріс, вириваючи коханого з роздумів. 
– Сьогодні. Обдумаємо з чого почати пошуки і…
Він не договорив, у відповідь пролунало важке протяжне зітхання.
– Я мушу, Айріс… Лео зробив би те ж саме й для мене. 
– Звісно, я знаю… просто… - опустила очі та скоса поглянула на подругу.
Годі було й уявити, як вона почувалася. Проте Налурі майже не чула їх розмови. Жінка дивилася відстороненим поглядом кудись в порожнечу, у вухах шуміло від пришвидшеного серцебиття. І нудота в шлунку стала сильнішою.
– Просто… будьте обережні, прошу! Я ж місця собі тут не знаходитиму… - тихо мовила Айріс.
– Тобі зараз потрібно зосередитися на іншому. - чоловік поклав руку на кругленький животик коханої та відчув поштовх своєї дитини. Він посміхнувся - бо відчуття були неймовірно приємні, найприємніші з усіх можливих.
Через кілька хвилин повернувся Емзар зі склянкою соломʼяно-жовтої на вигляд рідини та запропонував її Налурі:
– Випий, стане краще.
Вона наважилася не одразу, лиш подивилася на нього підозрілим поглядом, але Цілитель підбадьорливо кивнув і жінка довірилась. Напій огорнув теплом зсередини і зовсім скоро їй дійсно стало краще. Це було травʼяне заспокійливе, що не шкодило дитині, бо Емзар єдиний, хто знав про її вагітність. Адже саме він кілька днів тому повідомив цю новину, коли вона прийшла до Цілителя зі скаргами на суцільне нездужання, постійну втому та легку нудоту.
Як тільки емоції стихли Налурі підійшла до сина та опустилася поруч на підлогу.
– Яіре… твій татко потрапив у біду і… я мушу вирушити йому на допомогу. - вона говорила пошепки. - Ти повинен кілька днів побути з Максом, гаразд?
Дитина відірвалася від малювання та кинулась в обійми матері з повними очима сліз.
– Ми скоро повернемось, обіцяю. 
Вона заспокійливо погладила його по спині та білявій голівці і син не розплакався. Взяла за руку та вже направилась до виходу, як раптом озвалася Айріс:
– Налурі, він може залишитися тут.
– Дякую, та я не можу обтяжувати тебе ще й цим. - жінка важко зітхнула. - Я не знаю коли повернуся…
Вона розуміла, як важко було б вагітній подрузі, що от-от мала народити, доглядати ще й за її сином. А вона ж на додачу відчувала відповідальність за те, що Танаім вимушений покинути дружину у такий важливий момент. Тому спеціально зробила акцент на «я», а не «ми». Бо навіть, якби інші здалися, вона не припинила б пошуки Лео, хай скільки б часу це не зайняло. 
І Айріс прочитала це в її очах. Подруга тільки розуміюче кивнула. Вона вміла підтримувати самим лише поглядом. Налурі дуже цінувала таку підтримку.
– Ти теж вирушаєш? Це дуже небезпечно для… - втрутився раптом розхвильований Емзар.
– Емзаре, будь ласка… - перебила вона його хитаючи головою і чоловік різко замовк вловивши неоднозначний погляд. 
Він зрозумів, що ніхто ще не знає про цікаве положення жінки. Натомість Налурі звернулася до Танаіма:
– Чекатиму тебе ззовні. - і разом з сином покинула кімнату.
Зрештою, Цілитель ще раз оглянув Айріс і попрощавшись також вийшов за двері.
Коли вони залишилися наодинці жінка вчепилася в коханого мало не нігтями та притислась головою до грудей.
– Пробач, що змушений покинути тебе саме зараз… - зітхнув він і заспокійливо погладив плечі.
– Все гаразд, я не залишусь без підтримки… у мене буде Аолеон та Наель, Мерелін, Ілая і ще ціла група Цілителів. Але…
«Але не буде тебе!» - хотіла додати вона, проте вчасно зупинилася. Дорікати - було б страшенно несправедливо, хоча хто міг би дорікнути її саму в переживаннях за того, без кого не уявляла життя!
Танаім, ніби читаючи думки, притис кохану міцніше до свого тіла та ніжно поцілував у губи довгим поцілунком, знаючи, що скоро доведеться їх розірвати - і обійми, і поцілунки.