Розділ 9. Нове життя

24 серпня 1902 р.

Цей день у французькому місті Шоле був дощовим, грозовим та вітряним. Дув холодний та сильний вітер, нагинаючи гілки й стовбури сильних дерев і заважаючи пересічним перехожим, що потрапили під гарячу руку стихійних сил, перебуваючи на вулицях міста. Складалось враження, ніби сьогодні природа засмучена або розлючена.

Вона повністю описувала настрій Марі Моро, що сиділа у своїй новій кімнаті, споглядаючи за високими горами і густими хвойними лісами, що виднілись з її вікна.

Зі світлих, невинних очей лились сльози. У такому стані, сповненого смутку та горя, дівчинка провела рівно місяць, а причиною того стала раптова смерть Роберта та Мадлен Моро в автокатастрофі двадцять другого серпня тисяча дев’ятсот другого року в Нанті.

Тієї зоряної та теплої ночі вони, ошатно вбрані, саме повертались з театру, де мали можливість переглядати чарівну виставу, сповнену магічності та французького шарму середньовіччя. Батьки хотіли і наполягали на тому, аби взяти з собою й доньку, проте та репетувала і навідріз відмовлялася, уважаючи театр нудною розвагою, тож залишилася в Нанті на ночівлі зі своєю милою подругою Софі.

Саме вранці двадцять третього числа бідна Марі дізналась цю сумну звістку, повну сліз та розчарування, з вуст мами Софі, а вже двадцять четвертого вирушила до Шоле.

Звісно, дівчинка аж ніяк не була цьому рада, адже ніколи раніше не бачила тітки та хвилювалась, однак інших варіантів не було, тож єдине, що їй залишилось – сподіватись, що все буде добре. Тож наразі Марі повинна жити разом зі своєю тіткою Беллою та її родиною: чоловіком Альфредом, сином Франсуа та донькою Брендою.

Уперше прибувши до їхньої садиби, Марі охопили здивування та трепет від того, у якому домі вони мешкають. Вірніше кажучи, палаці.

Це була розкішна та ошатна будівля з чотирма поверхами, білими мурами, колонами та чарівним садом з водограєм і схожими до середньовічних статуями.

Також здивуванням для дівчинки стало те, як холодно її прийняли в домі Жеральдів. З Марі майже не говорили, лише іноді наділяючи її короткими, лаконічними фразами, однак дівчинка це розуміла, адже вони також бачать маленьку родичку вперше і все ще знаходяться в шоці від тієї звістки, все ж у тітки Белли померла сестра, а в Франсуа і Бренди – тітка.

У цьому домі жила ще одна особа, яка не носила прізвища Жеральд – Елліс Мінкелтон, що виконувала роль покоївки: прибирала, готувала та няньчилась з Брендою. Ця стара жіночка одразу не сподобалась дівчинці, проте саме вона вперше провела її до покоїв.

Кімната Марі була просторою, зі світлими стінами на яких висіли репродукції відомих картин, таких як «Весна» Ботічеллі, що зображувала алегоричні образи квітучої весни, намальованих у вигляді богів, ідеалів любові, шлюбу і родючості, зображених на тлі казкового гаю; «Гойдалка» Фраґонара, головна героїня якої гойдалась на гойдалці в рожевій пишній шовковій сукні, що розліталась у повітрі, та скидала туфельку в бік статуї Купідона, на фоні величного лісу, схожого на той, що огортає дім Жеральдів; та «Дівчина з перловою сережкою», усім відома дівчина, що дивиться через плече на глядача, у жовто-блакитному тюрбані, яка не прикриває мочку одного вуха. Завдяки чому і можна побачити перлову сережку, яка виблискує на чорному тлі. Ліжко було великим, світлим  із, здавалося, тисячею подушок, та легким балдахіном, на білосніжному покривалі, що його застеляло, лежали майже всі м’які іграшки Марі, подаровані її батьками (дивлячись на них у дівчинки на очах починали виблискувати сльози). По обидва боки від нього – маленькі тумбочки, а навпроти – елегантний туалетний столик, на якому виднівся канделябр для п’яти свічок та декілька зразків модного журналу Vogue. Біля фіранок, прикрашених темно-зеленими шторами, знаходилася книжкова полиця, що вмістила в себе сотні книг різного жанру, однак усе ж переважали класичні книги та посібники світу квітів, які надто обожнювала Белла. Попри цю усю велич та шарм, кімната Марі здавалась їй поки що пустою та незатишною.

Провівши майже годину, споглядаючи в вікно, Марі пересіла на ліжко, склавши ноги по-турецькому, і витягла свій щоденник, куди вона, як і раніше, записувала всі почуття та емоції. Той самий, невеличкий, з обкладинкою малинової барви. Правда, останнім часом речення були короткими, а оцінки дня не перевищували три бали. Сьогодні вона записала туди лише дві фрази:

«Дорогий щоденнику, нічого нового не сталось.

Оцінка цього дня 2/10.»

Відклавши записник у шухляду тумбочки при ліжку, вона лягла на спину і, обійнявши містера Вусаня, споглядала в стелю. Так Марі поринула у легкий та інший світ сновидінь, де в неї усе було добре, як до двадцять другого липня.

Сьогодні вона вже не прокинулась.