Розділ 8. Чаювання в яблуневому саду

13 липня 1896 р.

Цей теплий липневий день нагородив Нант ідеальною погодою. Було сонячно, тепло  і безхмарно, іноді ледь продував легкий вітерець, що заставляв шуміти гілки дерев та розносив аромат квітів і трав. Чувся радісний спів птахів, а невеличкими вулицями розходились голоси людей і шум машин.

Близько полудня, пообідавши, маленька Марі одягла свій рожевий капелюшок з брошкою у вигляді вишні та винесла в яблуневий сад покривало і купу м’яких іграшок. Атмосферу доповнював пластмасовий чайний сервіз білої барви з блакитною облямівкою та пишний цвіт яблунь, що він виглядав, ніби намальований. Вона розстелила картате жовте покривало та посадила на нього своїх вірних приятелів. Почалось чаювання.

Марі зі своїми товаришами сиділи під високими деревами, слухаючи шум саду, і розмовляли, споглядаючи за іншими яблунями. З правого боку від дівчинки знаходився плюшевий ведмедик з іменем містер Вусань, навпроти якого був кролик Зарі. Також участь у чаюванні брали сімейство Руж та подружжя Маргаретель і Аліси Бон.

Маленька Марі налила в чашечку уявного чаю з чайника і простягнула її одному з ведмедиків.

 – Містере Вусаню, – проказала вона, – як вам сьогоднішня погода?  – Вичекавши павзу, вона відпила трохи напою, граційно відгинаючи мізинчик, і відповіла, – так, сьогодні справді сонячно. А ви, мадемуазель Алісо, що скажете? – Запитала дівчинка, нахилившись до білоголової ляльки.

– Ну, я з вами не згодна, особисто я дуже полюбляю липневу погоду, – сказала Марі, – мсьє Руж, – потурбувалась вона про гостя, – вам достатньо цукру?

Ще трохи почаювавши, Марі надокучило сидіти в саду, тож вона з її маленькими друзями перемісились до вітальні дому з червоним дахом і уважно читали «Попелюшку», бурно обговорюючи нову казку. Варто зауважити, що вона дуже сподобалася містеру Вусаню й самій дівчинці, тож та зайняла почесне місце в списку улюблених казок маленької Марі Моро.