Розділ 7. Марі стає на рік старшою

18 травня 1896 р.

Цей ясний та теплий день у серпанку середини травня зробив маленьку Марі на один рік старше, тепер їй сім років від народження.

Як вже було сказано, за вікном яскраво світило сонце і майже не було вітру, ледь гойдались гілки дерев, створюючи спокійну мелодію весни, а птахи співали свої пісні, ніби вітаючи Марі зі святом. На вулицях Нанта було зовсім небагато людей, адже більша частина з них сховалась від спеки в себе вдома.

Маленька Марі була повна радості сьогодні. Серед різноманіття свят, вона найбільше любила свій день народження, бо це день, коли ти змінюєшся та стаєш головним героєм дня, а твоя домівка наповнюється ароматами солодощів, сміху та квітів. На них, до речі, Марі має доволі незвичний смак, адже любить цвіт вишневого дерева і бузок.

Вона вже отримала свої подарунки, чому була дуже рада. Батьки подарували їй букет рожево-фіолетового бузку, що виглядав чарівно, ніби самі феї природи власноруч обирали гілочки, складали його та подарували Марі, також дівчинка отримала декілька книг, новий одяг – ошатну сукню рожевого кольору з невеликими рукавами-буфами та рюшами, що трепетно розлітались при ходьбі, плюшевого ведмедика сонячної барви з великими чорними очима, у яких вона могла побачити своє відображення та великий шоколадний торт, оздоблений їстівними вишнями, які дуже любила дівчинка.

Ба більше – навіть тітка Белла, що проживає у місті Шоле вперше відіслала племінниці відкритку! На ній було зображення чорно-білого котика, що гуляв вулицями Парижа. Хоча Марі її ніколи не бачила, крім старих фотокарток з маминого дитинства, однак їй однаково було приємно тримати цей подарунок. Навіть Мадлен здивувалась такому жесту уваги.

– Я думаю, що краще би було, якби тітка сама написала віршика, а не залишила той, який уже був надрукованим, – сказала Марі, прочитавши привітання.

Наразі вся родина Моро сиділа за столом у просторій та світлій вітальні в їхньому будинку з червоним дахом, пила запашний чорний чай та обговорювала події останніх декількох днів.

– Нещодавно, – почала маленька Марі, – я прочитала декілька казок. Мені найбільше сподобалась «Білосніжка і сім гномів», я її читала цілих два рази, перший сама, а другий з містером Вусанем, йому вона теж прийшлась до вподоби .

– Справді? – Ласкавим голосом запитала мама, –і хто тобі сподобався найбільше?

– Білосніжка, – пояснила дівчинка, – вона дуже гарна, але я не розумію, чому мачуха так не любила її?

– Ну, – почав батько, – певно, на це були якісь причини.

– Але ж це негарно! – Запротестувала Марі, – Білосніжка нічого нікому поганого не зробила, а вона її отруїла! Добре, що хоч принц їй допоміг. – Трохи почекавши, вона продовжила, – що було далі? Після того як Білосніжка і принц почали жити разом у замку.

– Я гадаю, у них було дуже щасливе життя, вони одружились, а згодом у них з’явились діти, – подумав уголос тато.

– Ну, ні. Це надто нудно, – сказала Марі.

– Нудно? – Здивовано промовила мама.

– Так, нудно, – відповіла Марі, – вони мають разом боротись зі злом або щось на кшталт цього. – Трохи подумавши, вона додала, – і ще не забути про сімох гномів.

– Певно, так і було, Марі, – сказав тато після того, як відпив трохи чаю зі свого горнятка.

Увечері того дня маленька Марі винесла плед до яблуневого саду і спостерігала за заходом сонця, рожевим небом і яблуневими гілками прямо над головою дівчинки. Тоді стояв легкий прохолодний вітерець, змушуючи листя дерев коливатись і створювати гармонічну мелодію, яка дуже подобалась Марі. Вона спостерігала за барвами неба аж до поки сонце не зайшло за горизонт, подарувавши Нанту теплу зоряну ніч.