Розділ 5. Любов до арифметики та нагорода за відмінну відзнаку

17 листопада 1895 р.

Листопад дев’яносто п’ятого року в західному місті Франції відзначився дощовим та холодним. Дощ був несильним, однак він подарував місту аромат сьогоднішнього дня. У  повітрі чулись аромати свіжості і очищення. Значна маса листя з дерев уже опала, застеливши дороги покривалом жовтогарячої барви, на яких невеличкі краплі відтворювали невимовний танок, і залишивши прихистки дріад голими до зими. Вітер ніс зимову прохолоду,  почало швидше вечоріти, а  ночі ставали все довшими та холоднішими, тож на вулицях Нанта ставало все менше й менше людей, адже всі залишились вдома, зменшуючи свій час перебування у серпанку листопадних днів.

Це трішки погіршило настрій Марі, бо та дуже не любила дощ. Усе тому що в одній з казок, прочитаній мамою на ніч, колись було написано, що це час, коли плаче природа по смерті однієї з лісових фей, а їх вона любила. Дівчинка вбачала особливу чарівність у феях і багато разів малювала їх та складала про них історії.

Звісно ж, поганий настрій не став перешкодою у навчанні, бо зараз Марі разом зі своєю подругою Софі сиділи на уроці, уважно слухаючи мадам Жерар.

Сьогодні першим уроком була математика, яку дівчинка дуже любила та мала найкращі відзнаки в класі. Цього дня діти познайомились з поняттям «рівняння» та вчились розв’язувати найлегші з них. Марі сиділа за другою партою разом зі своєю подругою Софі, що завжди малювала у зошитах на уроках, але це не заважало їй отримувати хороші відзнаки.

Поки маленька Марі задивилась в вікно, спостерігаючи за голубами, що вільно літали в повітрі, мадам Жерар пояснювала останній на сьогодні приклад, а потім мовила:

– Зараз ми напишемо легеньку діагностувальну роботу лише з двох завдань, – її голос був легким, чистим та приємним, у ньому відчувались нотки радості.

            Марі добре віднеслась до перевірочної роботи, бо добре зрозуміла цю тему, як і завжди.

– Хм… – Подумала дівчинка, – певно, я знов напишу самостійну найкраще в класі і отримаю найвищу оцінку. Супер!

Звісно, все було не так гладко у шкільного житті Марі. Письмо й читання, а особливо вивчення віршів напам’ять, з самого початку страшенно їй не подобались. Хороші й відмінні оцінки вона мала лише з математики.

Учителька роздала всім невеличкі листочки у клітинку, на яких були завдання й місце для розв’язання вправ.

Маленька Марі Моро взяла ручку з синіми чорнилами та прийнялась до роботи. Вона виявила, що вправи були легкими, тож дівчинка доволі швидко впоралась із завданням і здала роботу найпершою. Увесь залишок уроку, що тривав близько десяти хвилин, Марі споглядала в вікно, біля якого сиділа, та пошепки допомагала Софі. Їй, на відміну від найкращої подруги, цариця наук аж ніяк не давалась.

За вікном уже заспокоювався дощ, залишаючи по собі мокрі дороги та стежинки, людей, що ходили ними, деякі з них – усе ще з парасолями, та будівлі, що приховували в собі свої секрети.

Зовсім скоро продзвенів дзвінок, і тому Марі з Софі, як і зазвичай, пішли гуляти по школі та говорити про черевики й човники, капусту й королів2. Їхнім улюбленим місцем був підвіконник на третьому поверсі навпроти бібліотеки, вікно якого виходило на шкільний сад. Там росли різноманітні дерева, але переважали дуби та берези. Також була невеличка галявина, де стояли дві гойдалки, а біля них – маленький струмок. Теплими весною або осінню  у шкільному саду гуляли діти, відпочиваючи від уроків, і проводились уроки фізичної культури, на які Марі теж ходила із задоволенням: їй подобалось грати в м’яча та інші ігри, які пропонувала вчителька. 

Цей день минув швидко, тож Марі та її однокласникам настав час дізнатись свої оцінки з математики. Під кінець навчання, на останньому уроці природознавства мадам Жерар тримала стопку листів, заглядаючи у їхній зміст через окуляри. Загалом з її вуст чулись такі оцінки, як «добре» чи «задовільно», проте маленька Марі, звісно, чекала лише свого імені. Її серце почало битись швидше і ось:

– Марі Моро, – промовила вчителька з усмішкою на лиці, – «відмінно».

Обличчя дівчинки одразу розплилось у широкій усмішці, вона була повна радості. Тож до кінця уроку вона сиділа горда та задоволена собою.

Згодом природознавство закінчилось і, вийшовши зі школи та попрощавшись з подругами, маленька Марі Моро побачила знайому постать міцного високого чоловіка, з чорним волоссям, що був вбраний в синє пальто, а в руці тримав портфель.

– Тату! – Вигукнула Марі та побігла до нього з розпростягнутими для обіймів руками.

Зеленоокий Роберт Моро з легкістю підхопив дочку та покрутив її в повітрі. Лице дівчинки освічувало сонце та обдував холодний вітерець, русяві кучері, що ледь виглядали з-під її рожевого беретика гойдались на вітрі.

– Тату, ходімо в магазин іграшок, я сьогодні отримала «відмінно» за діагностувальну роботу з математики!

– Ха – ха, – тато посміявся ледь тихим голосом, почувши те, як донька говорить слово «діагностувальна», – справді? Ну раз так, то ходімо.

Дитячий магазин іграшок «L’arc – en – ciel3» розташовувався недалеко від будинку Марі, тому дівчинка часто заглядала у його вітрину по дорозі до і зі школи. Це було невеличке приміщення, що здавалось величезним та безмежним для маленької Марі. З вулиці воно – оздоблене імітацією бордової цегли, мало плоский дах та синьо-червоний навіс. Про те, що це магазин іграшок говорив яскравий постер на вікні.