Розділ 2. Кінець сестринства

21 вересня 1884 р.

Вереснева прохолодна ніч з двадцятого на двадцять перше число була траурною у родині Лекрерк. На жаль, своє земне життя, сповнене радості, щастя і насолод закінчила мадам Лекрерк, мати Мадлен та Белли.

До неї усі жителі Нанта ставились з пошаною, її любили не лише родина й друзі, а й, наприклад, колишні колеги чи сусіди. Ця жінка була певною окрасою серед звичних сірих буднів у західній Франції, тому на похорон прийшла мало не половина міста. Мадам Лекрерк померла внаслідок зупинки серця, викликаної серцево-судинною хворобою, на яку вона захворіла ще пару років тому, проте її виявили лише недавно.

Обидві її доньки залишились сиротами, адже їхній батько відійшов у засвіти ще раніше. У власності мадам Лекрерк був будинок у Нанті, гроші та коштовності. Значну частину свого майна вона заповіла молодшій дочці, Мадлен, залишивши тій садибу та декілька тисяч франків.

Наразі Мадлен уже не та дванадцятирічна капризна дівчинка, а повноліття дівчина, сповнена горя та суму. На її світлому обличчі яскраво читалися ці емоції завдяки червоним заплаканим очам, що ще недавно світились від радості та любові. Убрана у все чорне, вона сиділа у просторій вітальні будинку, витираючи сльози вишитою серветкою.

Ось у кімнату зайшла Белла. На відміну від молодшої сестри, вона холодна та неемоційна. Хоча, звісно, всередині неї вирує смерч з горя та розчарування. Струнка та тендітна старша сестра сіла поруч з молодшою, гордо тримаючи пряму поставу та почала:

– Я бачила заповіт, – сказала Белла тихим голосом, майже пошепки, – це несправедливо. Майже все дісталось тобі.

– Що? – Ридаючи, промовила молодша, – мама померла, а ти думаєш лише про гроші? – Не розуміючи сестри, запитала Мадлен.

– Не лише про гроші, а про несправедливість. Тебе завжди любили більше, бо ти молодшенька, – прискіпливо мовила Белла, дивлячись на стелю та швидко кліпаючи, щоб запобігти сльозам, які хотіли великими краплями покотитись її ланітами.

– Це неправда, – розчаровано запротестувала молодша сестра, –  можливо, тобі так здавалось, але любили нас однаково. І взагалі, я не хочу продовжувати цю розмову.

Мадлен граційно підвелась і вийшла з вітальні, попрямувавши на подвір’я до інших родичів та сусідів.

Сьогодні й надалі сестри Лекрерк більше не спілкувались. Не вітали одна одну зі святом дня народження, не відсилали відкритки на Різдво, не цікавились життям племінників. Ба більше,  Мадлен навіть не знала, де зараз перебуває Белла, адже та зникла з вулиць Нанта і переїхала в інше місто, аби  навчатися на флориста. У свою чергу Белла не була певна на всі сто відсотків, що Мадлен усе ще мешкає у будинку з червоним дахом у рідному Нанті, сповненому спогадів та днів, проведених разом. Цей день став кінцем та останньою крапкою у спілкуванні сестер Лекрерків.