Розділ 10. Місяць між нами

Вітер ніс у повітрі запах дощу й чогось ще — глибшого, первісного.
Кіра стояла біля річки, вдивляючись у воду, що відбивала напівповний місяць. Його тьмяне світло торкалося її шкіри, і від кожного подиху ніч ніби шепотіла: пам’ятай.

Вона не хотіла пам’ятати.
Не хотіла визнавати, що всередині щось пробуджується з кожним місячним циклом, з кожним його поглядом.

Десь позаду пролунали кроки. Вона одразу впізнала його ходу.
— Ти теж не спиш? — тихо запитала, не обертаючись.
— Здається, ми обоє тепер спимо тільки під сонцем, — відповів Марк.

Він підійшов ближче.
Їхні тіні зустрілися першими.

— Я хотів поговорити, — сказав він після короткої паузи. — Після тієї ночі… щось змінилося.
— Зі мною все нормально, — швидко відказала вона.
— Я не про це.

Кіра нарешті обернулася. Його очі світилися тим самим срібним блиском, який вона бачила в темряві, коли його погляд зупинив її паніку, коли його дотик повернув її до себе.

Вона вдихнула — і раптом відчула: його запах змінився.
Не просто запах — знак.
Він належав ночі. Як і вона.

— Ти… — прошепотіла вона.
Марк дивився на неї, і в його зіницях щось розширювалося, поглинаючи темряву.
— Я знаю. Ти теж це відчуваєш, — відповів він. — Кожного разу, коли ти поруч, усе всередині мене реагує. Так, ніби я…

Він не зміг договорити.
Кіра відступила на крок.
— Ні. Це не може бути.
— Може, — він зробив крок уперед. — І я думаю, ми знали це з самого початку.

Навколо здійнявся вітер, загойдав гілки, місяць вибухнув світлом, ніби почув їхні слова.
Кіра стисла груди рукою — відчуття було нестерпне: наче щось у ній тягнулося до нього, до його серця, до тієї самої дикої енергії, яку вона завжди ховала.

— Це… зв’язок, — вимовила вона. — Місячний.
— І ти його теж відчуваєш, — тихо підтвердив Марк.

Декілька секунд — і світ завмер.
Двоє стояли, наче між ними не річка, а живе срібло, що поєднувало дві душі.
Їхні погляди злилися, і десь у глибині — старий, древній поклик лунав: ти — моя пара.

Та в ту ж мить десь далеко, за деревами, щось блиснуло — метал чи очі.
Хтось спостерігав.
Хтось, хто знав, що зустріч двох, пов’язаних місяцем, ніколи не буває простою.