Розділ 8. Коли тиша говорить вовком

Марк

Марк завжди відчував місяць.
Навіть коли жив серед людей, навіть коли намагався забути, ким є.
У такі ночі повітря ставало густішим, пульс частішим, а світло ламало реальність навпіл — на людське і дике.

Та цієї ночі щось було інакше.
Місяць світився занадто яскраво, і серце билося не від дикого інстинкту, а від її.

Він знав, що Кіра десь поруч.
Її запах — теплий, із присмаком дощу й лісу — тремтів у повітрі.
Він не збирався стежити, просто... не міг не бути поряд.

А потім почув її крик.

Не людський — зламаний, тваринний, повний болю.
Марк рвонувся вперед, навіть не думаючи.
Вулиця, провулок, старий склад — світ миготів перед очима, як спалах у пам’яті.

І там — вона.

Стоїть у місячному сяйві, бліда, дихання уривчасте, а в очах — блиск, який він бачив тільки у вовків під час обернення.
Тільки не в людських очах.
Ніколи.

Він завмер.
Невіра, подив, страх — усе разом.

— Кіро… — лише шепіт.

Вона підняла на нього погляд — і світ обірвався.
На мить він побачив у ній не чудовисько, а душу, яка бореться з власним тілом.
Вона була красою і руйнуванням одночасно.

Навколо — шурхіт. Двоє мисливців, ті самі, що тінню ходили за нею останні дні.
Він не думав — діяв.
Роздер їх тишею, рухом, що був радше інстинктом, ніж волею.

Коли все стихло, він відчув біль. Подряпини, кров, гарячу і живу.
Та це було нічим порівняно з тим, що відчував, коли озирнувся.

Її вже не було.

Лише запах — гострий, майже солодкий, що змішувався з димом і потом.
Сліди — босі, легкі, зникали в бік парку.

Він стояв серед попелу, дихаючи важко, намагаючись збагнути — чи це вона зникла, чи він сам розчинився в її тіні.

Вона — одна з нас.
Ця думка боліла і палила.
І водночас приносила дивне, заборонене полегшення.

Марк опустив погляд на землю.
На його рукаві — сліди її крові.
На пальцях — тремтіння.
У серці — порожнеча, яку заповнив тільки вітер.

— Я не дозволю, щоб тебе знову поранили, — прошепотів він у тишу. — Навіть якщо доведеться стати ворогом усім.

Місяць дивився згори, спокійний і байдужий, як завжди.
Але в його світлі Марк відчув одне — тепер вони пов’язані.
Їхні таємниці більше не сплять.