Розділ 7. Світанок після тиші

Прокидання було болем.
Не фізичним — глибшим, таким, що торкався кісток і пам’яті.

Кіра повільно розплющила очі.
Сонце різало повіки, а повітря пахло димом і землею.
Вона лежала на вологій траві, неподалік від старого парку. Тонка нічна сорочка прилипла до шкіри, а волосся заплуталося у листі.

Скільки було часу?
Як вона сюди потрапила?

Останнє, що вона пам’ятала — місяць, блискучий, як лезо.
Голос Марка.
І крик — не її.

Вона підвелася, тремтячи. На руках — подряпини. Під нігтями — щось темне.
Не могла змусити себе глянути.

Навколо — тиша. Лише шелест дерев і далекий звук сирени.
Її тіло було втомлене, але всередині нуртувало щось — пульс дикий, гарячий, як ехо того, ким вона була минулої ночі.

Що я зробила?..

Вона спробувала йти, але ноги не слухалися. Кожен крок — як провина.
Біля старої лавки вона побачила відбитки лап. Великі, глибокі. І — поруч — людські сліди.
Свої.

Серце вдарило сильніше.
Хтось був поруч. Хтось бачив.

Вітер доніс запах диму — слабкий, але знайомий.
Вона рушила туди, не розуміючи, чому не тікає, а йде назустріч.

Кілька хвилин потому побачила обгорілу ділянку біля складу — місце, де вчора все сталося.
На землі — плями попелу, подряпини, сліди боротьби.
І — шарф. Її улюблений, який загубила в кафе кілька днів тому.

Кіра торкнулася його, і в грудях защеміло.
Поруч на землі — уламок скла, на якому ще виднівся відбиток крові.
І той самий запах. Теплий, терпкий, живий.
Марк.

— Ні… — вона прошепотіла, відступаючи. — Тільки не він…

Та десь глибоко в собі вона знала: він живий.
Відчувала це. Їхні долі вже сплелися, як сліди на землі — людські й вовчі.

Кіра підвела голову до неба.
Місяць ще не сховався повністю — блідий, мов згадка про ніч, якої не повинно було бути.

— Якщо я зробила щось жахливе… — її голос зламався, — хай хоч він не дізнається правди.

Та світ не любить таємниць.
Вона відчула — ще трохи, і минуле знову дихатиме їй у спину.

Кіра згорнула шарф, пригорнула його до грудей і рушила додому, не знаючи, що за кілька кварталів від неї Марк стоїть, прихований у тіні, дивиться на неї й бореться з тією ж самою правдою.