Під шафою господньою...

 Коли Господь Бог скінчив творення Всесвіту, з усіма галактиками, Сонцями, зірками, планетами та розмаїттям життєвих форм на них, він приліг спочити на канапі, стомлений, запорошений і розпашілий. Зазвичай, уважний до деталей, у зморенні своєму не помітив, як кілька зір прилипло до його пальців і як одна з галактик закотилася під його шафу.
   Зоряна система тієї галактики була подібною до міліонів інших, а тому, старенький господь не зауважив для себе значної втрати. Зоряна система тієї галактики мала у собі всього одну планету, на котрій бог подбав створити життя у біологічних оболонках.  Життя розвивалося і пульсувало, граючи багатством форм, котрі зявлялися і зникали, поїдаючи і породжуючи одна іншу.
   Там були істоти, здатні до саморефлексії , творення і фантазій. Вони не знали, що знаходяться під шафою господньою, і вважали що ізоляція їхня є свідченням обраності і що вони єдині у всенькому світі. Вони створили релігію, щоб триматися купи. Жерці релігії створили правила і ритуали, щоб керувати і контролювати відданих їй істот.
   Релігія робила істот вийнятковими, єдиними, любими, неповторними, такими, яким бог пробачає усі їхні гріхи з причин надзвичайної любові і захоплення ними - єдиними мислячими після творця. І вони просили прощення за кожен свій вчинок, що не увійшов в перелік дозволених і богоприємних. Вони просили бога дати їм те, чого їм бракує і помилувати і врятувати і благословити і ще багато чого зробити. Та бог не зявлявся. Він не промовляв до них. І тоді жерці сказали, що істоти не достойні чути голос  творця аж допоки не прийде Той час і бог, страшний і мстивий прийде судити, карати і рубати усіх на капусту. Істоти вірили і молилися пошепки, все ж благаючи про милість і блага і порятунок від чогось страшного, що неодмінно колись станеться, як прийде Той час.
   Релігія робила істот слабкими, бо боронила думати про Всесвіт і бога інакше, аніж наказували жерці. Істоти не мали права творити вільно, бо це вважалося гріхом, вони не повинні були знати більше, аніж належало. Розвиток їхній не мусив випереджати  розвитку жерців, аби одні могли керувати іншими і тримати єдину у всесвіті планету у порядку. 
   Планета, що крутилася собі у зоряній системі у загубленій під шафою галактиці, міняла цивілізації і географію, знищувала популяції, та істоти її не зраджували своїй одвічній природі – вірити у власну винятковість і божественну обраність, обираючи собі месій і гуру, провидців і пророків, жерців і поводирів.
   Старенький вічний творець розглядав у лупу мерехтливі зірки, направляв течію розвитку життя на планетах у благе русло і звертався до творінь своїх, як батьки звертаються до дітей, навчав, запитував і жартував. І лиш одна планета з усіх створених ним валялася у божественному пилові під старою різьбленою шафою, обертаючись і міняючи обличчя. Не маючи ніконтролю ні напрямку ні русла, цивілізації планети змінювалися, втрачалися і самознищувалися. Істоти планети запитували і міркували, шукали і не знаходили. І чекали на Той час, котрий ніколи не настане.