Розділ 43. Я протестую!

Прямо перед усіма людьми, що сиділи у залі. Прямо перед Деяном. 

Магда повільно підвелася на лікті, а потім з важкістю сперлася на долоні. Кожен поріз і синець, про який вона вже встигла забути, поки говорила з Літом, тепер відзивався на її рухи, та й то не у приємний спосіб. 

Магда відчула, як легкий вітерець через прочинені двері сколихнув тканину її сукні, ще де-не-де вологу від крові, і здригнулася. А потім здригнулася ще раз – від розуміння, в якій ситуацій вона опинилася. 

 – Я протестую, – сказала вона ще з колін, не відриваючи очей від Деяна, який повернувся до неї миттєво, як тільки зачув шум. Його очі розширилися і наповнилися полегшенням, а потім злістю, а потім страхом – але Магда не відривала від нього свого погляду. – Я маю заперечення проти цього шлюбу. 

Хтось збоку кахикнув – служитель храму, який дивився на Магду розширеними очима та повільно закрив книгу, що тримав у руках. 

– Підведись, дитя. І говори, – сказав він наче й сухо, але у його голосі вона почула щось, що нагадувало теплоту. Та в неї не було часу розбиратися в інтонаціях служителя: вона саме змогла встати на ноги й, похитуючись, зробити крок вперед, назустріч Деяну. 

Той не став відступати, але Магда помітила його порив кинутися до неї, підхопити у свої руки – порив, який він зупинив майже відразу. Перший крок дався їй легко – наче її стопи ледь торкалися землі, наче вона стала легшою від найменшої хмаринки. 

Бо в ній вже не було дару. 

Всередині вона вже теж була пуста, як хмара, яка віддала увесь дощ. 

– Цей шлюб потрібно зупинити, – сказала Магда, відчуваючи, що її голос трохи дрижить. – Бо він відбувається не з доброї волі, а з примусу. І… Літ мені свідком, більше немає причини коритися цьому примусу. 

Вона подивилася на Деяна так, наче хотіла зазирнути йому в душу і переповісти усе, що з нею сталося, одним тільки поглядом. Він не мав би зрозуміти – хто б міг? – але чомусь в його очах з’явилася іскра надії. І розуміння. 

Він по-новому окинув поглядом темну кров на її сукні й порізи на долонях. Зробив маленький крок вперед, але Магда зупинила його піднятою рукою. 

– А ще цей шлюб не може відбутися, бо жінка, яка називає себе твоєю нареченою, – Магда вже навіть не могла вдавати, що говорить до жерця, а не до Деяна, – збирається тебе вбити. А я цього не допущу. 

Деянова щелепа стиснулася, і він зробив ще один крок до Магди. Їх розділяло тільки трохи повітря між ними і якісь два кроки, які жоден з них ще не робив. Магда хотіла, але ще мала, що сказати. 

 – А ще… цей шлюб не може відбутися, бо ти її не любиш, – прошепотіла Магда. Вона не могла прочитати виразу жовтих Деянових очей, тому продовжила говорити. – І навіть… навіть якщо ти не захочеш бути зі мною – не після того, що я зробила – ти заслуговуєш знайти щастя. Справжнє кохання – від когось, хто буде тебе гідний. Хто буде завжди на твоєму боці. 

Вони зробили крок назустріч один одному одночасно – і майже зіштовхнулися носами. Магда відчула, що її руки торкнулася Деянова долоня – гаряча й міцна. 

– Мені не потрібно шукати кохання. Не тоді, коли я його вже знайшов, – губи чоловіка вигнулися у посмішці. – Не тоді, коли в мене є ти. 

А тоді він торкнувся іншою долонею її щоки, обпікаючи її холодом срібного персня, і нахилився до її губ–

А потім пляма білого за Деяном, яку Магда бачила тільки розмито і на яку зовсім не зважала, почала рухатися. Дуже швидко – і відьма зрозуміла небезпеку вже надто пізно, коли нічого не могла б вдіяти. Вона побачила сталь кинджала тільки відблиском, коротким сплеском жовтогарячого. 

А потім вона почула крик, який точно належав не їй, і напечену Деяна збила з ніг тендітна фігура у траурно-чорній сукні. З подивом Магда впізнала у ній Лукію, що більш спритним, ніж вона могла б від неї очікувати, жестом вихопила кинджал з чужої руки й відкинула його геть. 

Після цього вона вдарила – не дуже сильно, але прицільно. Тіло у хмарах білого обм’якло і застигло на підлозі, а сама Магда почула сміх. Їй знадобилося кілька митей, аби зрозуміти, що сміялася вона сама – істерично і зі сльозами, що почали виступати на очах. 

Деянова рука все ще стискала її долоню, а інша – гладила щоку, але в наступну мить чоловік притиснув її до себе – в обіймах сильніших, ніж Магда могла очікувати. Вона тільки вражено видихнула перед тим, як ввіткнутися носом у відпрасовану тканину чужого каптану і тоді її стопи відірвалися від землі. 

– Я кохаю тебе, Магдо Серпик. І ніщо не зможе цього змінити – навіть доля. 

Магда відчувала, що в неї починає крутитися голова – від несподіваного щастя, що звалилося на голову, від того, що Деян був так близько, від того, на який фарс перетворилося дійство, яке мало бути Деяновим весіллям. 

 – Доля на нашому боці, – тільки й сказала вона. А потім, після хвилини мовчання, додала: – Одружися зі мною, Деяне. 

Він опустив її на землю і відступив на малесенький крок назад. 

– Тепер я тебе прошу. Більше ніяких таємниць і знаків. Я щиро, щиро тебе люблю–

Магда подивилася на нього майже з відчаєм – їй так потрібно було знати, що Деян зрозумів, що він дійсно знав, що все серйозно, насправжки. Що вона була щирою з ним завжди – просто тоді не могла залишитися.