Розділ 40. Написана доля

17 листопада. Провів зустріч з бароном Лейсом, забрав подать і борг за 23 грудня попереднього року. 

Шрифт розплився, став поспішнішим і менш заокругленим. 

Актея втекла з дівчинкою. Серед білого дня, і ніхто й не подумав її зупинити. Подивимося, як далеко в неї вийде зайти. 

Магда стиснула зуби й перегорнула сторінку. Записи герцога, попри його педантичність у, здавалося усьому, були на диво нерегулярними, тож між записами пройшов майже місяць. 

8 грудня. Знайшов потрібне закляття, залишилося підшукати тільки надійного чаклуна. Її волосся і нігті зібрали покоївки, а далі справа за малим. 

Магда напружилася й перегорнула сторінку. Щось у цьому всьому письмі її неабияк насторожувало, й вона боялася припустити найгірше – хоча всередині знала, що найгірші її уявлення про герцога де Б’єра завжди блякли у порівнянні із правдою. 

13 грудня. Чари вдалися, тож подивимося, як швидко Актея прибгається назад з благаннями зцілити її. І подивимося, як швидко я дам їй зілля. 

Одним стрімким рухом Магда закрила щоденник, але поглядом вона все ще бачила слова, написані батьковою рукою. Наклав чари й чекав, поки її матір повернеться за антидотом. Що за чари? Ще одне прокляття? 

Це через нього вона почала так марнішати, худнути? Це через ці чари вона мала загинути навесні, нехай і через десяток років після того, як герцог їх наклав? Її мати була сильною відьмою, вона могла довго боротися із будь-якими чарами, і вона легко могла скинути чимало з них. 

На Літа, вона розібралася із прокляттям, яке прив’язувало Магду до Деяна всього за місяць чи два – ще до того, як вони втекли з палацу. Що це мали бути за чари, що її мати не зуміла розібратися з ним? Наскільки потужна, чорна, заборонена магія? 

Магда тремтливими руками знову розгорнула книгу і почала передивлятися сторінка за сторінкою, але після грудня не знайшла жодної згадки про Актею чи про неї саму. Рік, два, п’ять – герцог забув про відьму. 

Але там з’явилася інша жінка, герцогова дружина, а потім і маленький Влас, якого герцог і справді любив – своєю чорною, покрученою любов’ю. 

Магда відчула, що її голова починає крутитися, і відклала щоденник. Вона підійшла до вікна й висунула голову надвір – під швидкий мокрий сніг, що падав безперестанку вже майже тиждень й не планував спинятися. 

Кілька сніжинок опустилися їй на волосся і лице, але воно все ще горіло, як і її руки. Що це могло означати? Чому її матір жодного разу не розповіла їй нічого про свою хворобу? Чому за свою подорож вони ніколи не навідувалися до цілителя? 

Магда не могла цього зрозуміти, і від цього в неї закипала голова. Вона озирнулася до щоденника, який тепер лежав на землі, і чомусь її пробрав острах. Вона хотіла знати правду, але вона її настільки страшила і ятрила рани, про існування яких Магда вже встигла й забути. 

Та вона все ж підняла щоденника знову. Одна дата. Вона подивиться тільки на одну дату, чи писав щось герцог того дня, коли загинула її матір. Якщо ні… вона на це сподівалася; тоді  її світ стоятиме на місці. 

Але якщо запис буде—

Магда не знала, як житиме із собою в мирі й надалі. 

Вона розгорнула щоденник – майже відразу там, де слід. Яке ж це було число? Кінець жовтня, але вони подорожували далеко від людей і так довго, що в якусь мить вона втратила лік часу. А дні після смерті матері й взагалі злилися в одну дуже довгу й безперервну ніч. 

16 жовтня. Знайти іншу відьму непросто – всі відмовляються, бо начебто Актея все ще жива. Що ця земля належить їй. Що їй тут належить, крім тої байстрючки? Та й вона насправді – моя. Шукатиму способи розібратися з цим швидше. 

Долоні Магди спітніли так швидко, як ніколи раніше, а биття свого серця вона відчувала й в горлі. 

19 жовтня. Цей шарлатан і далі переконує, що прокляття має діяти. Нахабна брехня! Якби чари були на місці, Актея вже давно лежала б в землі. Але він погодився на ще одну спробу. І його разу вона має згинути швидко. 

Ще одна сторінка, а потім ще одна. Щойно Магда побачила дату, виведену акуратним, майже урочистим цього разу почерком, вона її згадала – у найменших жахливих деталях. 

24 жовтня. Спрацювало. 

Все. Більше жодного слова, жодної згадки про Актею Серпик – про відьму, яка жила з герцогом майже десятиліття, що навіть довше служила його людям. Жодного слова й про саму Магду – тільки сухе “спрацювало” – а значить, її матір лежала в землі. 

Вона спробувала втягнути повітря носом, але нічого не вийшло. Наче все воно раптом зникло з кімнати, а залишився тільки щоденник і оце єдине написане святково, переможно слово – спрацювало. 

І це виходить…. Це—

Магда не могла сформулювати думки в голові до купи. Серце калатало так швидко і гучно, що вона не чула за ним нічого, і тільки коли стукіт у двері повторився вдруге та втретє, нарешті поглянула на них. 

 – Заходьте, – слабко видихнула вона, все ще не чуючи власного голосу. Двері прочинилися зовсім трішки – так, щоб туди втиснулася голова служниці. 

 – До вас гостя, – тихенько сказала вона, наче якимось дивом відчула стан Магди. Вона різко підняла голову, піднімаючи брови. Яка ще гостя у Фельцнесті, де її не знав ніхто, окрім Власа?