Розділ 38. Герцогство Фельцнест

Майже весь день до повернення Власа Магда провела у покоях, що їй виділили на хазяйському поверсі. Десь тут, вона точно знала, колись жила її матір; десь тут, в окремій спальні, мешкав і герцог. 

Втім, вирушати на пошуки їхнього і свого минулого Магда не поспішала – тут, серед заметілі й зими, спогади про Воль-Мунат і Деяна, що залишився там, були особливо болючими. Що, як вона дійсно могла б з ним залишитися? Але провидіння завжди збувалося. Завжди – це було правило, яке вона вивчила дуже складним шляхом, і зараз порушувати його знову було б зовсім не найкращою ідеєю. 

Появу Власа вона зачула ще здалеку – за пришвидшеною метушнею слуг і шумом диліжанса за вінком. Вона навіть не знала точно, чи хоче йти до Власа, говорити з ним – чи радше залишиться у кімнаті, скніти над думками про те, що могло б бути, й надалі. 

Але герцог не залишив їй вибору; він сам, щойно залишивши дрібку своїх речей десь дорогою, стрімко постукав до неї у двері, і Магді не залишалося нічого, окрім як відчинити. 

Вона зустрілася поглядом із рум’яним, розпашілим Власовим лицем, і його посмішка повільно стекла вниз, коли сам він побачив її змарнілий, блідий вираз. 

 – Що не так? – відразу ж запитав він, але відьма не знайшлася з відповіддю; вона тільки відійшла в бік, аби брат міг пройти до кімнати, і після цього склала руки на грудях, обхоплюючи плечі. 

Попри те, що за вікнами вирувала зимова буря, в палаці було тепло; ось тільки Магду однаково пробирали дрижаки з моменту, як вона виїхала з Воль-Мунату, й вона не знала, чи підхопила під літнім дощем застуду, чи так її тіло відзивалося на її думки. 

 – Ти ж хотіла поїхати, так? – невпевнено запитав Влас, схиляючи голову набік. Його скуйовджене волосся впало на одне плече, і так він став зовсім неподібним до герцога, від якого так багато взяв. Можливо, саме через це Магда не змогла втримати схлипу. Дивне заціпеніння, яке не сходило з неї вже майже добу, розсипалося на друзки, й вона заплакала, ховаючи лице у долонях. 

Влас, який тієї миті вже майже сів на ліжко, миттєво підійшов до неї та підніс руку, наче хотів покласти її Магді на плече, але не зробив цього, й долоня застигла за якісь кілька волосин від її  сукні. 

 – Я… можу щось для тебе зробити? – ще більш невпевнено запитав він, переминаючись з ноги на ногу. Магда тільки плакала дужче; все розчарування й вся злість на себе, на Деяна, але понад усе – на провидіння – почала виплескуватися з неї із дрижанням плечей. 

– Я його залишила, – зрештою сказала вона, все ще не піднімаючи лиця. Коли відьма сказала це вголос, реальність того, що вона зробила, стала ще більш відчутною. Наче до того, як вона це визнала собі вголос, ще можна було щось змінити. А ось зараз… 

Зараз все, що їй залишалося – це примиритися. Й будувати нове життя – знову на новому місці, з розумінням, що місця для неї тут насправді не було.

 – Ну, ну, – сказав тихенько і розгублено Влас і опустив руку їй на спину у ніяковому підбадьорливому жесті. Він стояв за півтора кроку від неї й не знав, чи наблизитися йому, чи стояти там, де стояв, проте Магда не бачила його дилеми. 

 – Він мене не пробачить. І я його ніколи більше не побачу, – вичавила вона через кілька схлипів. 

 – Але ти ж сама це вирішила, так? – запитав Влас ще більш розгублено, ніж раніше. 

 – Я не могла інакше! – майже розлючено відізвалася Магда і вже не знала, чи вона щось намагалася довести Власу, чи самій собі. – Інакше б сталося щось жахливе. Я не могла цього допустити. 

Сльози все ніяк не припинялися, та й цього разу відьма не робила спроб їх вгамувати. Вона самотужки зруйнувала своє життя – востаннє таке вона робила, коли ослухалася провидіння перед смертю матері. Тепер вона дослухалася до долі – але краще від цього однаково не стало. 

Влас напружено мовчав, а потім все ж підступив на пів кроку, і ще на стільки ж, а потім обійняв Магду. Вона стояла майже без руху, тільки схиливши чоло йому на плече і промочуючи чужий камзол слізьми. 

Неважливо, чи вона зробила правильно – тепер вона вже ніколи не дізнається. 

 – Я зняла прокляття, – повільно прошепотіла вона, зі злістю й сумом. Якби вона цього не зробила, чи могло б воно переважити провидіння? Чи могли б чари змусити її бути з Деяном попри те, що доля, вочевидь, підготувала для нього щось зовсім інше?

 – Що? – запитав Влас, опускаючи до неї голову, але не віддаляючись. – Яке прокляття?

Магда не змогла знайти в собі сил, аби підняти голову з його плеча, коли відповідала:

 – Прокляття від батька. Я мала вийти заміж за Деяна – один Літ знає навіщо. Він прокляв мене перед тим, як матір забрала нас обох з палацу. 

Магда відчула, що тіло Власа напружилося і перетворилося на одну натягнуту лінію. 

 – Він… зробив це? – запитав чоловік слабким голосом, стискаючи щелепу. Його рука перетворилася у кулак, але він стояв непорушно. 

 – Зробив, – видихнула Магда. – Я його ненавиділа за це так довго, – вона розсміялася істерично, все ще не припиняючи плакати. – А він, виявляється, зробив мені послугу. Я зустріла Деяна! 

 – Він не мав цього робити, – тихо, грізно сказав Влас. – Не мав. Як він посмів?