Розділ 36. Ритуал

 Магда заледве спала всю ніч. Вона крутилася у ліжку, намагаючись знову й знову пригадати найменші деталі видіння. Усі, щоб знайти бодай одну, що вказала б їй на правильне трактування. Або принаймні на таке, у якому їй не потрібно б було покидати Деяна. 

Це точно не було далеке майбутнє – Деян виглядав так само як і зараз, і навіть невелика рана на долоні від замаху на принцесу все ще не до кінця загоїлася; тож це могло означати тільки одне: Магді не судилося вийти за нього заміж. 

Ця думка була такою болючою, що відьма намагалася витіснити її усіма способами, знайти найменше виправдання для того, щоб інакше протрактувати долю чи навіть – боги її пробачте – ослухатися її 

Але Деян не виглядав нещасним. Так, на його лиці не застигло щастя, але й горя там теж не було – звичайна стриманість і впевненість у тому, що він мав зробити. 

Коли перші промені східного сонця торкнулися щік Магди, на них вже всохли останні сльози. Вона не мала такої розкоші, як час на сльози. Що швидше вона розбереться з усім, то швидше можна буде… 

Що саме вона робитиме після Деяна, Магда не могла собі по-справжньому уявити, але вона тільки сподівалася, що їй це вдасться з’ясувати в процесі. Тож вона полізла до скрині зі своїми речами, що служники за наказом чи то принцеси, чи ще кого привезли до палацу кілька днів тому, й подіставала увесь материн крам для заклять. 

Зазвичай Магда його не використовувала – для дрібного шарлатанства їй вистачало й меншого; але така магія вимагала справжньої майстерності, й поки що відьма тільки сподівалася, що її має. Вона розклала голки, трави, пахощі дуба й календули, дістала зілля й фарби, а тоді стала гола посеред кімнати. 

Сонце вже залило острівок перед її ліжком, і коли Магда почала читати довше, складне закляття, в її голосі все ще був хрип й натужна твердість. З першого разу нічого не вдалося; вона збилася на восьмому складі й у грудях запекло так, наче вона приклала до шкіри розпечене залізо. 

Одного цього вистачило, аби Магда знову розплакалася й всілася прямо на підлозі, не здатна взяти під контроль свої жалі. Вона мусила покинути Деяна! Через дурну долю, через недолуге провидіння – й саме тоді, коли нарешті повірила, що може його мати. Що він її кохає. Що в неї може бути родина – не тільки він, але ще й Лукія. 

Вона збрехала їй тоді – якщо вона покине Деяна, та ще й так, дівчина ніколи їй не пробачить. Вони не будуть подругами; вони взагалі ніколи не побачаться, бо Магда знову тікатиме, й цього разу далі – аби її взагалі ніхто не міг знайти. 

Вона повільно піднялася на ноги. А потім взялася до роботи – поки не передумала і поки зрадницька думка спробувати знову поборотися із долею не проникла у її голову. Вона не могла допустити такого ж кінця, як і минулого разу. Не знову. 

*** 

Деян прокинувся в той час, коли у Гензі би вставало сонце; у Воль-Мунаті в цей час ранок настав вже з годину тому. Він встав, як зазвичай – хоч посмішка й не сходила з його лиця; і тільки коли зробив перші кілька кроків, відчув якусь дивну, ніяк не пояснювану легкість. 

Як наче раптом він міг літати, і його ноги ледь не відривалися від землі. Ось що робило з чоловіком кохання – а він ж бо відчув його краще, ніж будь-хто інший у всій Естрії, у цьому він був певен. 

Від однієї думки про Магду, про те, що вона прийняла його перстень, що вона стане його дружиною – від цього розуміння він й справді, певно, міг би злетіти. Сьогодні він проведе її за руку по палацу Інес, і кожен побачить їхні парні каблучки; він скаже Лукії – хоча її схвалення він отримав ще тижні тому – чи не після першої їхньої із Магдою зустрічі. 

А вчора його сестра виглядала щасливою – зовсім не як та бліда подоба себе самої, якою вона ходила кілька тижнів до того. Певно, щось сталося, й до того приємне, раз вона була така радісна. Але він запитає її пізніше – спершу Магда. 

Магда. 

Його Магда – відьма, ворожка, найкрасивіша жінка, яку він коли-небудь бачив, та єдина, яка змусила його втрачати хід думок і забувати про обов’язки і обіцянки. Справжня чаклунка. 

Він одягнувся і, кинувши на свою руку з срібним гладким перснем на кілька поглядів більше, ніж волів би сам зізнатися, вирушив до покоїв своєї тепер вже справжньої нареченої. 

***

Магда вибігла зі своїх покоїв, на ходу затягуючи шнурки похідної сумки, що знайшла у глибині шафи Інес. Навряд чи принцеса помітить, а їй така річ могла б й знадобитися. Їй не потрібно багато: вона тільки заскочить у свій салон, повішає вже заготовлену багато днів назад табличку “Зачинено назавжди”, забере материну скриню та подасться в дорогу. 

Цього разу від думки про пусті степи з обох боків стежки, про ліси, про чужі міста нудило, і зовсім не від передчуття. Вона не любила Воль-Мунат – не настільки, щоб сумувати за ним; але вона любила людей у ньому – і більшу кількість, ніж могла б уявити. 

Деянові вона написала листа й залишила його на ліжку – щоб він точно побачив, коли прийде шукати її. Лист був довгий і переписаний тричі, і все ще на ньому половина рядків стали змазаними через її сльози, чорнило і надто сильний натиск пера. Вона пояснила все: видіння, долю, що вона робила це для нього. Але все ще відчувала, що цього недостатньо. 

Що її слова не досягнуть до Деяна, і він її ніколи не пробачить. Якщо він і буде згадувати про неї, то тільки як про жінку, що розбила його серце у найгірший з усіх можливих способів. …Але вона однаково не змогла примусити себе зняти каблучку.