Розділ 34. Делікатна ситуація

Магда не збрехала про те, що на ній все заживало, як на собаці – роки мандрів з матір’ю привчили її організм до того, що вона не лежатиме, якщо раптом щось трапиться, тож краще б болю їй не докучати. Цілителька, яка прийшла оглянути її в обід, тільки задоволено похитала головою і навіть дозволила відвідати вечірній бал – за умови, що Магда тільки стоятиме попід стіною й багато дихатиме свіжим повітрям. 

Вона на це охоче погодилася – танцювати вона однаково не мала жодного наміру. Та і йти на бал не хотіла, але Лукія вмовляла її піти так ревно й наполегливо, що вона зрештою здалася перед її натиском. 

Щось було у поведінці Лукії останніми тижнями, що змушувало її насторожуватися. Деян привіз її до Воль-Мунату, бо його сестра хотіла повеселитися, побачити світське суспільство й сходити на бали. І всього за кілька тижнів після їх початку вона вже уникала всіх святкувань, яких могла, а там, де мусила опинитися, не відходила від Деяна чи Магди, намагаючись взагалі не спілкуватися ні з ким незнайомим. 

Це була загадка, на яку в Магди раніше не було часу, і яку Деян не міг розв’язати, як не старався. Але тепер, коли від зняття прокляття її вже нічого не відділяло, Магда мусила…

Не віддячити, ні. Лукія була хорошою дівчиною – такою, що могла б стати їй справді хорошою подругою навіть попри те, наскільки юною вона була. І вона заслуговувала на щасливий, радісний дебют – навіть попри те, що поява самої Магди внесла в нього чимало хаосу. 

Тож надвечір вона вдяглася в сукню, яку принесла їй покоївка (вона поняття не мала, кому та належала), зробила зачіску, взула найзручніші туфлі й з Лукією під руку спустилася до зали. 

Принцеса Інес, здавалося, із кожним новим святкуванням намагалася вразити знать розкошами все більшими й більшими, ніж попереднього разу. Зала сяяла від магії й від світлячків, що літали з місця до місця, і повсякчас через відчинені навстіж вікна вилітали у сад, але від цього їх не ставало менше – тільки королівські сади перетворювалися на мерехтливі оази сяйва серед ночі. 

Магда не змогла стримати захопленої посмішки, але Лукія, щойно вони зайшли всередину, наче заклякла, і її рука на відьминому лікті миттєво напружилася. Магда удала, що нічого не помітила, а саме непомітно огледілася по залі – вона й сама шукала декого. 

Та Деяна ніде не було видно. Він мав повернутися ввечері зі свого таємничого завдання з пошуку Женіна: про це їй говорила і Лукія, і покоївки, і навіть цілителька. Але від самого Деяна Магда не отримала ані звісточки, і все це їй здавалося мовчазним продовженням тієї сварки, що вони мали після того, як вона прокинулася кілька днів тому. 

Втім, визнавати, що вона переймалася мовчанням Деяна, Магда не збиралася – і перш за все вона намагалася не визнавати цього самій собі. Тож коли не помітила його високого силуету серед чоловіків у залі, тільки відвела погляд на вікно й удала, що насолоджується красою парку.

Скоса вона весь час поглядала на Лукію, намагаючись зрозуміти, що непокоїть дівчину. А там таки справді щось було: вона переступала з ноги на ногу, дивилася переважно в підлогу і ненав’язливо намагалася відтягти Магду у найтемніший куток зали. 

Відьма ледь стримувала бажання запитати прямо: зазвичай саме у цей спосіб вона й дізнавалася усе, що потрібно знати. Та в більшості ситуацій люди самі прагнули вивернути перед віщункою усю свою брудну білизну, аби тільки отримати годяще передбачення. 

А тут ситуація була делікатною. 

Зрештою вона дозволила себе відтягнути з середини зали, але зрозуміла, що якщо вона стоятиме поряд, діла з цього не вийде: Магда мусила зникнути, аби побачити, як поводитиме себе Лукія без неї. 

  – Я принесу нам напої, – сказала вона і перед тим, як Лукія встигла зреагувати чи навіть зрозуміти її слова, визволила свою руку та розчинилася серед натовпу зали. Лукія могла шукати її скільки завгодно, але їй би нічого не вдалося: відьма знала, як стати непомітною. Вона причаїлася всього за кілька кроків позаду дівчини, в тіні колони, аби вийти, якщо раптом щось трапиться. 

На мить їй здалося, що вона помітила на собі чужий погляд, але коли озирнулася в тому напрямку, помітила тільки двох чоловіків, що йшли повз. Можливо, це були слуги – тільки вони зазвичай вміли непогано помічати приховане на видноті. 

Через цих двох Магда ледь не проґавила мить, коли Лукія отримала компанію. 

Троє дівчат у багатому вбранні підійшли по неї помалу, наче й не мали особливої мети; Лукія їх чи то не помітила, чи то розуміла чудово, що їй немає куди відступати – бо ж власними зусиллями вона була загнана у кут в прямому сенсі цього слова. А Магда нашорошила вуха, намагаючись вловити частинки розмови. Їй вистачило кілька митей, аби зрозуміти, що саме ці дівчата й стали причиною несподіваної нелюбові Лукії до балів. 

 – ..то навіть твій брат вирішив не пхати носа на бал? – запитала котрась з дебютанток. 

 – Він має справи, – відізвалася Лукія стримано та наче знуджено. Цей тон, як і багато іншого, вона точно перейняла від Деяна. 

Вона видивлялася кудись за їхні спини – точно у пошуках Магди як швидкого порятунку, але та не збиралася виходити так швидко. 

 – Роботу, певно, – сказала ще одна дівчина, й слово робота з її вуст звучало як найгірша з образ.  – Знаєш, ми тут якраз говорили…