Розділ 31. Провина

Коли вона розкрила їх знову під враженням, що просто кліпнула, все навколо вже змінилося. Вона точно не сиділа в коридорі, бо навколо неї було більше перин і подушок, ніж Магда бачила, певно, за все своє життя. 

Її хтось перевдягнув, а рани були міцно затягнуті бинтами, проте не боліли. Вона тільки відчувала м’язи, які, певно, будуть невдоволено відзиватися на усі рухи ще не один день. Світло стояло тьмяне – якраз таке, щоб бачити обриси предметів навколо, але не змушувати очі сльозитися від сонця. 

Хтось тримав її за руку – на цей факт Магда звернула увагу в останню чергу, надто зайнята всіма іншими змінами. Думка про Деяна пролетіла в її голові ще до того, як вона його насправді побачила – у кріслі поруч, із якимись паперами на колінах. 

Він тримав її лівою рукою, а правою щось криво писав на листках, закреслюючи цілі рядки та підписуючи з боків щось нове. Його писанину освітлював зовсім маленький кристалик, що літав біля руки, відкриваючи рядок за рядком. 

Певно, Деян помітив її слабкий поворот голови, бо документи були негайно забуті. Вони впали з його колін на підлогу разом із чорнильною ручкою, коли він повернув голову до Магди й трохи сильніше стиснув її долоню. 

 – Ти прокинулася, – сказав він тихо і зболено. 

 – Як бачиш, – хотіла відповісти вона, але з горла вирвався тільки хрип і дивний свист. Деян негайно підхопився на ноги й, відпустивши її руку, пішов до столика неподалік. Маленький кристалик полетів за ним, як прив’язаний, і Магда нарешті змогла як слід обдивитися кімнату. 

Це точно були не звичайні гостьові покої – надто вже багаті й розцяцьковані. І це не була спальня Деяна, бо й ту відьма вже встигла запам’ятати. Столик був на ніжках інкрустований дорогоцінним камінням, що зблиснуло у напівтемряві, поки Деян наливав у склянку якесь зілля, і Магда знала тільки одну людину, яка була здатна на таку абсолютно безкорисну розкіш. 

 – Ось, випий це, – сказав Деян, повертаючись до свого крісла. Він не дав Магді келих у перебинтовані пальці, а натомість сам збив її подушку, посадив у ліжку і підніс склянку до губ, обережно нахиляючи її. Магда зробила кілька кроків й ледь не захлинулася від густого трав’яного смороду, та Деян не дав їй відхилитися. 

 – Пані Глейд наказала випити все до останньої краплі, – сказав він беззаперечно, і Магда зі скривленим лицем зробила ще кілька ковтків. 

Деян прибрав склянку і знову сів поряд із нею, підчіпляючи її руку. 

 – Скільки я проспала? – запитала Магда з розумінням, що сном її стан назвати можна було тільки дуже умовно. Деян дивився на неї, але наче й крізь, і відізвався з невеликою затримкою. 

 – Зараз сонце сідає. Вже майже добу. 

Магда повільно кивнула, не знаючи, що ще запитати. Щось у Деяновому погляді на неї насторожувало, але вона не могла зрозуміти, що саме. А він не поспішав пояснювати. 

Кілька хвилин пройшли у напруженій тиші, і зрештою відьма не витримала. 

 – Що не так? – запитала вона, вириваючи руку з його і сідаючи рівно. Деян слідом за нею теж підібрався, і в його погляді промайнув відголос роздратування. 

 – Не хочу про це зараз говорити, – сказав він повільно. – Ти поранена і маєш зосередитися на одужанні. 

Магда пхикнула, відкидаючи з лоба волосся. Рука від цього жесту заболіла сильніше, ніж раніше, але вона не дозволила болю прослизнути на її лице. 

– З моєю головою все в порядку, – сказала вона різко. – Я можу витримати розмову. 

Деян відкинувся на крісло, складаючи руки на грудях. 

 – Ти так думаєш? – запитав він досить серйозно, і Магда кивнула головою, починаючи дратуватися. – Тоді гаразд. Гаразд.

 Він піднявся на ноги та, заклавши руки за спину, зробив кілька кіл кімнатою, уважно розглядаючи паркет і килим під ногами. 

 – Не давніше, як вчора, я попросив тебе дещо. Одну річ – не так вже й складно, правда? – сказав він із чимось у голосі, що підозріло нагадувало жовч. Магда стисла зуби, вже підозрюючи, до чого йде вся ця розмова. – Не нагадаєш, чого саме я хотів, люба? 

Магда не стала нічого відповідати, хоча чудово пам’ятала відповідь. За кілька митей, коли її мовчання стало очевидним, Деян повернув до неї голову. Жовте око зблиснуло у мороці, надаючи йому вигляду не тільки владного, але й страшного. І якби Магда з пів доби тому не опинилася у смертельній небезпеці, і якби все своє життя не ходила по лезу, вона б, певно, злякалася. 

 – Я просив тебе не лізти у справу з Женіном. Залишити це мені й іншим, підготованим людям, – практично прошипів він, наближаючись до ліжка і схиляючись над її лицем. 

Магда скривила лице у гримасі болю і насмішки:

 – Я бачу, у вас чудово вийшло. Повір, Деяне, якби не я, вже зараз ви б приспускали прапори та готували дуже пишний королівський похорон, – сказала вона, задираючи підборіддя, аби дивитися йому прямо в очі. Запал у погляді Деяна зовсім трохи вщух, але її слів було точно не достатньо для того, щоб його переконати. 

 – А мені однаково, Магдо! – грюкнув він після дуже довгої паузи. Голос його був дивно вразливий. За мить він опанував себе і продовжив ледь чутно. – Мені однаково, бо якби я не відчув серед ночі біль від прокляття… Якби я не подумав тоді про тебе й не припустив найгірше… – він підняв на неї яскравий погляд. – Якби я не побіг відразу тебе шукати, тоді ми б теж влаштовували зараз похорон – тільки зовсім не такий пишний. Бо Женін би тебе вбив, – припечатав він. – Він й так майже тебе вбив – все було зовсім не райдужно всього кілька годин тому.