Розділ 28. Бібліотека

В її перебуванні у палаці все ж була принаймні одна перевага: нарешті Магда отримала повний і необмежений доступ майже до усієї бібліотеки принцеси Інес. Зала ця була величезна і зі стінами чи не вищими, ніж у бальній залі; втім, їх не було видно за десятками стелажів, шаф, фоліантів і журналів. 

Архіваріус подивився на неї спідлоба, коли вона зайшла, але не став нічого говорити. Та його неприємні, сповнені зневаги погляди вона відчувала протягом усього дня, коли діставала книги з ритуалістики, гортала підшивки журналів з артефакторики та студіювала лікарські трактати. 

Всього було мало. Майже в жодній з книг, які їй вдалося дістати, не згадувалося накладене на них прокляття, та це й не було дивно: надто воно було лихе і зле, надто рідко хтось його використовував – та ще й над рідною людиною. 

А це, виявляється, таки мало значення; прокляття, яке наклав на свою доньку батько, було значно сильнішим, ніж будь-яке інше. Гірше могло б стати тільки у випадку, якби до цієї підступної магії вдалася її матір. 

Що більше Магда читала, то більше впевнювалася у тому, що варіантів у неї не так вже й багато. Чи вона придумає свій власний спосіб – щось, про що не помислили десятки, сотні людей раніше; або ж вона сконає від чарів, або ж вийде заміж за Деяна. 

Про останнє вона намагалася не думати, бо зовсім не знала, куди стежка цих думок може зрештою привести. Магда ж не була дурна – між ними щось відбувалося. Але чи справді в Деяна були почуття? 

Чи він просто намагався її звабити, аби вона не морочила йому голову із тим прокляттям? Аби вона просто вийшла за нього, і нічого більше не порушувало його розмірене, дуже заклопотане життя? 

І чи було у цьому його житті – такому усталеному, ідеальному – місце для Магди? 

Вона з силою згорнула книгу, аж луна пішла – і архіваріус кинув на неї такий злий погляд, що Магда поспішила заховати голову за стосом книг, що не зменшувався, а тільки йшов на зріст. 

За весь день у бібліотеці вона не бачила жодної живої душі (лице архіваріуса було таким зморшкуватим і сухим, що вона не була впевнена, що його можна було б рахувати за живого), і тільки коли їй довелося запалити свічку, Магда почула тихі звуки кроків. 

Неспішні, але цілеспрямовані – вона вже вивчила цей темп, і зовсім не здивувалася, коли з-за кутка визирнув Деян. 

 – Чомусь відразу й подумав, що ти будеш тут, – сказав він Магді, і та недовірливо вигнула брову. – Гаразд, мені сказали покоївки – але навіть так я б досить швидко здогадався. 

Відьма відсунула вбік записи, чомусь намагаючись їх прикрити – наче не хотіла, аби Деян бачив, чим вона займається. Деян це точно помітив, але нічого не сказав, натомість поставив перед нею на стіл щось, на що Магда спершу не звернула уваги. 

Це була тареля, накрита зверху мереживною серветкою – точно з Деянової нагрудної кишеньки. Він чи не театральним жестом скинув її, і бібліотекою відразу ж почали поширюватися запахи, яких там не мало б бути – свіжого хліба, печеної картоплі й духмяного тим’яну. 

 – Ти що! – прошипіла вона, намагаючись заховати тарілку за книгами й кидаючи погляд на місце, де до того сидів архіваріус. За години, які Магда гнула спину над книгами, він не поворухнувся жодного разу, але саме коли прийшов Деян, несподівано знайшов собі інші справи. 

 – Тобі потрібно поїсти, – спокійно сказав Деян, не відступаючи. – Ти тут вже пів дня, і навіть принцеса цікавилася, куди ти щезла. 

На мить Магда розширила очі. Принцеса! Як вона могла забути, що мусила бути обіч неї – на випадок, якщо передбачення таки справдиться. Деян прочитав сум’яття на її лиці й швидко додав:

 – Із нею все гаразд, я слідкую за Інес. І герцог де Б’єр також, – після згадки про Власа лице Деяна стало пласким і зовсім нічого не відображало. – Тобі немає про що хвилюватися. Хоча… – він витримав паузу і схилив голову до плеча, поки Магда таки взялася за принесену їжу. – Я насправді навіть радий, що тебе не було. Якщо принцеса Інес у небезпеці, я хочу, аби ти була якомога далі від неї. 

Магда підняла голову. 

 – Це неможливо, – спокійно сказала вона, відкладаючи виделку. – Якщо я бачила видіння, що я біля Інес, значить, так воно й буде. 

 – І ти нічого не можеш із цим зробити? – запитав він, піднімаючи брови. На лице Деян виглядав не надто задоволеним, але Магда бачила, що його турбувала і ще якась думка. 

 – Нічого. Тільки прийняти те, що наближається, і витримати випробування з гідністю. 

Деян скривився, наче вкусив гірку ріпу, але нічого не відповів. Натомість він підтягнув собі стільця з сусіднього столу і всівся неподалік від самої Магди. 

Та вже доїла і тепер не знала, що мусить робити – чи то говорити з Деяном, який аж надто довго збирався із думками, чи то повертатися до книг і сподіватися, що сьогоднішній день ще виявиться корисним. 

Зрештою сам чоловік позбавив її вибору і тихо сказав: 

 – Чому ти пішла сьогодні вранці? – він не дивився на неї, а тільки на стіну поряд, але його голос зовсім не був байдужим. 

Магда відчула, що її пальці стали липкими. 

 – Ти спав, – відповіла вона, вже знаючи, що це не відповідь. – Не хотіла тебе будити.