Розділ 26. Розмова про прокляття

Магда зовсім не хотіла повертатися на бал – надто були високі шанси побачити принцесу, знову зустріти Власа чи Деяна, або взагалі будь-кого з людей. Вона мала піти – потім напише записку її високості про те, що почувалася зле. 

Після цієї думки Магда смикнула себе за кінчик коси – і з яких пір ці всі правила етикету пробралися у неї? З чого б це вона мала перепрошувати перед принцесою? Вона від початку не хотіла ходити на бали. 

Вона нічого з цього не хотіла! Їй не потрібні ані материні сукні, ані молодший брат – чергове нагадування про минуле, їй не потрібне прокляття! І навіть Деян!... 

Вона прикусила губу. Говорити, що Деян їй не потрібен, було непросто навіть в голові; Магда не любила собі брехати. 

Вона підібрала краї спідниці, підхопила їх під лікоть і сердито попрямувала до виходу з резиденції. Ноги її тут більше не буде! Вона не ступить і кроку до маєтку принцеси – не після цієї великої свині, яку підклала їй Інес. 

Магда дійшла до алеї лілій – найкоротшого шляху до виходу. Від запаху закрутило голову і вже вкотре залоскотало в ніздрях. Вона чхнула; але коли відкрила очі, не побачила нічого, окрім темряви. 

Палацовий парк зник, і вона вже навіть не відчувала лілій. Не було і нічного вітерцю, і землі під ногами, залишилася тільки гулка пустота. Магда озирнулася, шукаючи хоч якесь джерело світла, хоч щось, що вказало б їй напрям. 

Маленький світлячок засяяв справа він неї, і відьма простягла руку, аби його зловити, та за мить той вже згаснув. Потім з’явився ще один, і ще, і як би Магда не тяглася до них, вона не встигала. Це був шлях, за яким вона пішла вперед; і ось вже – коридор. Знову палац. 

Серед нього чомусь різко опинилася принцеса Інес. Коридор почав змінюватися, перетворився на спальню, на тронну залу, на іншу кімнату, яку Магда ніколи не бачила. Все це місиво видінь збивало її з пантелику, відвертало – аж до тієї миті, поки одна важлива деталь не привернула увагу відьми. 

Кров. Червоні, рубінові краплі летіли на підлогу різних кімнат, але всі вони йшли з однієї точки. Магда підняла очі. Перед нею стояла принцеса Інес, у якійсь дивній сукні, яку вона не могла розгледіти до ладу – бо на ній була кров. 

Пророцтво. Ось воно, чергове пророцтво – і вона знову мусить нести на собі тягар чужої майбутньої смерті. 

Але видіння ще не закінчилося; щось у ньому відбувалося, прокручувалося і вирувало, і враз вже краплі крові не падали принцесі з грудей, а наче всмоктувалися назад, залишаючи по собі лиш один невеликий поріз на сукні. 

…Такого Магді ще бачити не доводилося. 

І як трактувати таке видіння, вона зовсім не розуміла. Але принцеса точно була у небезпеці й, можливо… можливо видіння казало їй, що ще не все втрачено. Що вона ще може щось виправити, щось зробити так, як слід. 

Темрява зникла, і Магда знову стояла у саду – втім, зовсім недовго. Вона побігла назад до палацу так швидко, як тільки могла, тримаючи сукні та перечіпаючись каблуками через корені й камінчики. 

Десь по дорозі одна туфелька спала, і Магда не стала витрачати час на те, аби її підняти й начепити назад. Натомість вона тільки скинула другу і, отримавши додаткове прискорення, злетіла палацовими сходами. 

Тронна зала була надто далеко. Навіщо проводити бали саме там? Вона боялася, що не встигне, і тільки й чула гучний стукіт свого серця. Нарешті перед нею з’явилися масивні двері, які служник ледве встигнув розчинити перед розпатланою, босою відьмою, що неслася, наче її ріжуть. 

В залі не було музики, тільки шум голосів, що не стихали й на мить. Відразу ж за порогом Магда ледве змогла зупинитися і завмерла. Все було наче у порядку. Всі спокійно говорили, ходили, ніхто не охав, не ахав і не кричав – тільки все більше дворян дивилися на неї, на Магду. Як вона стояла у проході з задраними до колін спідницями та боса, з вогнем в очах і іскрами на пальцях. 

Люди від неї відступали – все далі й далі, утворюючи пустку і тишу. А потім хвиля шепоту прокотилася аж до протилежного кутка зали й повернулася назад, доносячи до відьми відривки слів: 

 …вона знову віщує… 

…це Магда, пророчиця принцеси… 

…божевільна…

Останнє слово двічі відбилося луною у вухах – спершу в лівому, а потім у правому. Божевільна. Магда, певно, дійсно зійшла з розуму, що ось так бігла через усю резиденцію, та ще й боса. Який сором! 

Вона зробила кілька маленьких і обережних кроків назад, відпускаючи спідниці вниз. Втім, край був закороткий, і її не тільки босі, але й брудні через землю і траву ноги тканина не ховала. Двері за її спиною в цю ж таки мить з гуркотом зачинилися. 

В голові у Магди ще ніколи не було так пусто. Вона тільки переводила порожній погляд з однієї людини на іншу, наче когось шукала – хоча вона і сама, певно, не змогла б сказати, кого саме. 

Натовп був такий однаковий – без жодного по-справжньому знайомого лиця, без жодного доброго усміху. Де ж?.. 

Деян з’явився до того, як Магда змогла набратися мужності прямо в усіх перед очима розвернутися і вислизнути із зали геть. Зрештою, з принцесою все точно було гаразд – провидіння дало їй фальшивий сигнал. Або ж ще просто не час.