Розділ 25. Влас

Магда застигла на місці, не відриваючи погляду від юнака. Той виглядав не менш здивованим і дивився на неї широко розкритими очима – світло-світло блакитними, майже сірими, як у самої Магди. 

Як у герцога де Б’єра. 

  – Що?.. – тихо видихнув хлопець, роблячи невеликий крок вперед. Магда ж навпаки проти волі відступила трохи назад, і на місці її втримала тільки м’яка рука Деяна. Він не намагався її зупинити – натомість… підтримував. 

Вона кинула на нього короткий, швидкий погляд, і побачила у ньому вибачення. Він знав. 

Знав, і нічогісінько їй не сказав! 

 – Цього не може бути, – сказала Магда тихо. Що довше вона дивилася на юнака – Власа, вочевидь – то більше подібностей із герцогом помічала. Світлі очі, вольове підборіддя, волосся кольору пшениці – більшість рис, які вона мала і сама. 

Принцеса кахикнула. 

 – Не зовсім те сімейне возз’єднання, на яке я очікувала, – сказала вона на диво стримано. – Думаю, я маю дати вам трохи часу. Лорде де Кастро, не бажаєте зі мною прогулятися?

В питанні не було питання як такого – як і можливості відповісти “ні”. Тож Деян кинув останній погляд на Магду – вона, навіть попри образу, не могла на нього не відповісти німим благанням не залишати її одну – і пішов слідом за принцесою, тримаючись від неї на пристойній відстані. 

Вона залишилася одна – тільки із юнаком навпроти, про якого не знала нічого, окрім імені. І того, що він був її братом. 

 – Я, е-е.. – почав він невпевнено, ступаючи знову вперед і простягаючи долоню наче для рукостискання. Потім, певно, юнак зрозумів недоречність жесту і змінив положення руки – наче збирався поцілувати пальці Магди. Ще через мить він забрав руку собі за спину, іншою незручно хапаючись за волосся. Зачіска його, і до того не надто охайна, перетворилася на справжнісіньке вороняче гніздо. – Я не знаю твого імені. 

Магда прикусила губу. Чому?.. Чому провидіння попереджало її, що вона їстиме на сніданок, але не домислило розповісти про те, що в неї є брат? Як за всі роки вона не бачила його жодного разу, навіть на мить, навіть уві сні? 

 – Магда, – коротко сказала вона. Юнак дивився на неї недовірливо, але наче зацікавлено. 

 – Я – Влас. Невже ти?.. Та відьмина донька?

 – Байстрючка, ти мав на увазі? – холодно відізвалася Магда. Якщо Влас і справді був сином герцога, та ще й законним… Вона уявляла, які історії йому доводилося чути й про її матір, і про саму Магду.  – Так, саме вона. 

 – Я… – Влас розгублено розвів руками. – Я зовсім не мав цього на увазі. 

Магда відвела погляд, не бажаючи дивитися у лице цього незнайомця. І саме вчасно – щоб помітити, що все більше і більше дворян починало на них витріщатися, передчуваючи появу нових пліток, які можна буде обговорювати ще не один сезон. 

Магда не збиралася давати їм такий подарунок. 

Вона підхопила краї своєї спідниці й, гордо піднявши голову, пішла до виходу із зали. Якщо Влас піде за нею – його право; залишиться стояти – вона теж сумувати не буде. 

Найбільш образливо було через Деяна. Те, що він про усе знав, було фактично написано в нього на лиці, а він однаково нічогісінько їй не сказав. А це… Магда тільки-но розповіла йому про свого батька, про те, якою він був людиною. І він, звісно ж, ніяк не міг знати долю її матері, та це ніяк не виправдовувало. 

За спиною вона чула кроки – а значить, Влас не захотів її ось так полишати. 

 – Стій, Магдо! Та постій же! – вигукнув юнак, намагаючись її наздогнати, але Магда тільки прискорила крок. Ще надто близько до зали – надто великі шанси, що десь бродитимуть надто допитливі дами та вже назавтра розпускатимуть про неї чутки. 

Вона не сказала цього Власові, але сподівалася, що він здогадається просто мовчки пройти за нею ще кілька поворотів. До того ж Магді справді була потрібна ця перерва. Вона не знала, як реагувати на новознайденого брата – молодшого, вочевидь. Всього кілька хвилин могли б допомогти. 

Раптом вона відчула, як її крок сповільнюється – і не з її власної волі. Хвиля магії огорнула її м’яким, але невідворотним колом, змушуючи на мить зупинитися. 

 – Зупинись, Магдо. Припини тікати, – кроки за її спиною теж сповільнилися. Це вже був не напів біг, а радше повільний крок. Влас вийшов з-за її спини. 

 – Відпусти, – крізь зуби сказала Магда, але не стала чекати, поки брат виконає її прохання. Натомість вона сама вхопилася за плетіння чарів і смикнула його – та так сильно, що сплески розбурханої магії обдали й самого Власа. 

 – Гей, полегше, – він підняв руки, відступаючи на якийсь крок. – Я не хотів нічого поганого. Просто ти аж надто швидко ходиш. 

 – Я не тікаю. А йду далі від чужих очей. Чи ти хочеш зробити свою сімейну драму публічною? 

Голос Магди все ще був не тепліший від морозної брили, і Влас, безсумнівно, це відчув. 

 – Це не моя сімейна драма. Вона наша, Магдо, – Влас впер руки в боки. Магда роззирнулася по сторонах; вони відійшли вже далеко від зали, і коридори були пусті – тишу порушував тільки  випадковий вітер, що забрідав з балконів. 

 – А тут ти помиляєшся. Я не хочу мати нічого спільного із герцогом. І…