Розділ 16. Загроза в червоному

Рахувати довелося довше, аніж Магда планувала – і все через запрошення принцеси на чай, що прибуло до її салону разом з особистим гінцем. Відмовитися від нього було майже неможливо – чоловік, що передав її листа, мусив її й супроводити, і якби Магда справді була дворянкою, за яку було кому заступитися, вона нізащо б не пішла. 

Але байстрючка герцога – це не зовсім дворянка, і нікому було б за неї вступитися. Тож вона швиденько скинула вуаль з голови, закрила салон і сіла вже в другу карету, прикрашену гербом. Менш ніж за десять хвилин служник вже відчиняв перед нею двері до вечірнього салону. 

Магда, звісно ж, очікувала побачити там принцесу, але зробила крок назад, коли помітила ще й з кілька десятків дам – усіх в розкішних сукнях, пишніших, ніж Магда могла б уявити. Через цю пишноту усі дами були змушені сидіти одна від одної на дуже поважній відстані, тож вони розкинулися на кількох диванчиках, намагаючись триматися так близько до принцеси, як це тільки можливо. 

Магда присіла в реверансі ще з порогу, намагаючись цим жестом відтермінувати мить, коли їй доведеться наблизитися до жінок. На їхньому тлі вона виглядала, як бідна родичка – сукня з материної скрині була прийнятна, певно, для прогулянки, але точно не дня такого збору. 

 – Магдо! – ахнула принцеса до неї, і відьма, сама не знаючи чому, залилася рум’янцем. Вона не дивилася на придворних дам, коли йшла прямо до Інес, але краєм ока все ще уловлювала їхні вирази облич – усміхнені й зверхні. 

Можливо, на пікніку вони ще і сприймали її як суперницю, що може потіснити їх від нагрітого місця коло принцеси, але зараз… Коли Інес звернулася до неї ось так – без титулу, без звернення “леді” – вони нарешті видихнули полегшено. 

Магда була нічим іншим, як швидкою забавкою для принцеси; і щойно вона награється, її нога більше не ступить у цей розкішний маєток. І тим паче Магда не повернеться із почтом принцеси до столиці, і не буде там плести інтриги. Бо Магда була ніким – принаймні у цьому маленькому, обмеженому чотирма розкішними стінами світі. 

І ось чому вона його ненавиділа. Ось чому була не проти тікати із матір’ю хоч би й десятиліттями, тільки б не повертатися до місця, де вся твоя цінність вимірюється тільки довжиною прізвища. 

Магда присіла в реверансі знову – вже не для всіх, а тільки для принцеси, коли опинилася зовсім поряд із нею. Та кивнула їй ще до того, як Магда насправді присіла, і вказала на стілець зовсім поряд із її власним; він був маленьким і навіть миршавим, але стояв зовсім поряд з її високістю, і Магда була переконана, що він вже був би зайнятий, якби тільки фрейліни могли на нього втиснутися у своїх широких сукнях. 

 – Вітаю, ваша високосте, – Магда злегка посміхнулася, намагаючись не опускати підборіддя і не роздивлятися підлогу. Її не покидало відчуття, що її тонко принизили – запрошенням, надісланим в останній момент, дивним одягом, про який вона і не підозрювала, та й навіть цим маленьким дерев’яним стільчиком. 

Але її матір вчила її не тільки відьомству; вона показала їй ще дещо, що вже не раз виводило Магду зі складних і неприємних ситуацій, ще й гірших за цю. Вона вміла підіймати голову і дивитися зверхньо на тих, хто сам дивився на неї згори. Вона вміла захищати себе – не тільки магією, але і словами. І вона теж вміла принижувати – хоч останнє могло і трохи заіржавіти, бо Магді не доводилося практикувати це вміння досить часто. 

 – Ох, Магдо, я так рада, що ви прийшли, – відізвалася принцеса, хоч між її бровами й залягла зовсім маленька складочка – як наче вона була невдоволена тим, що не все пройшло за її сценарієм. Можливо, Інес хотіла, аби Магда розплакалася ще з порогу, а потім втекла, подарувавши її фрейлінам і двору достойний привід для пліток на подальший тиждень.  

 – Я також була просто в захваті від вашого запрошення. Попри його… несподіваність, – відповіла Магда, ввічливо схиляючи голову і розпливаючись у медовій посмішці – занадто солодкій, щоб бути щирою. 

Кілька фрейлін нахилилися зі своїм вишиванням та книжками вперед, щоб розчути кожне слово і вдих, і це не залишилося непоміченим ані для Магди, ані для її високості. Та, знову ж таки, зовсім не була дурна, тож тільки посміхнулася Магді у відповідь і запропонувала взятися за вишивання. 

Наступна година минула у беззмістовних розмовах і випадкових стібках – ось чого матір Магди її точно не навчала, то це вишиванню. Вона намагалася тримати своє шитво так, щоб його точно не помітив ніхто зайвий, і тільки час від часу підіймати погляд на решту жінок, що, здавалося, чекали, хто ж перерве потік пустих балачок і нарешті скаже щось вартісне. 

Але ніхто не наважувався, аж поки годинник не пробив шосту. 

Тоді сталося те, чого Магда трохи боялася і водночас чекала все її життя – до її голови почало підповзати видіння. Не слабке – таке, яке вона могла викликати в салоні кулею чи іншими махінаціями, а справжнє, істинне – те, яке вона не могла контролювати, на яке не могла повпливати, яке не мала сили відкласти. 

Принцеса трохи повернулася у кріслі й махнула рукою, аби дамам подали чай і тістечка, але Магда вже не бачила обрисів Інес так чітко. Вони змазалися, стали нечіткими та зрештою з ними почали відбуватися такі метаморфози, яких Магда воліла б ніколи у своєму житті не бачити. 

Вона знала, що скоро її стан помітять інші, але вже не могла зробити нічого, щоб завадити цьому. Але, зрештою, можливо, саме цього дами й чекали – всі вони точно знали про її салон, а кількох Магда знала в лице ще раніше – з тих днів, коли вони навідувалися до неї.