Розділ 14. Дуель перед дамою серця

…Так воно і сталося. Магда не встигла навіть змигнути оком, коли де Кастро одним швидким рухом застрибнув на платформу, ліниво і навіть трохи зухвало прокручуючи меч у руці. Що ж, можливо, він тримав його більше, ніж раз за життя. 

Хранитель Женін вийшов більш поважно – неспішно, наче всім своїм виглядом намагався показати, наскільки зневажає цей наказ своєї принцеси. Втім, він таки взявся за меча, коли його подав йому один зі служників. 

Він не розмахував ним на пробу і не викручував дуги, як це робив Деян – і це тільки вказувало на те, наскільки більш досвідченим суперником він був. Певно, він знав смак і запах справжньої битви, якщо не війни – такої на усьому континенті вже не бачили більше століття – але відточував свої навички в усі інші можливі способи. І Магда тільки ніяк не могла збагнути, навіщо служителю тріади вміння битися. 

Вони схрестили мечі без жодного зовнішнього сигналу; в одну мить ще ліниво стояли на плато, а в іншу вже завзято билися, не відволікаючись ані на мить. Натовп поряд спершу загудів у підбадьореннях, але зрештою затихнув: битва була більш інтенсивною, ніж планувалося. 

Можливо, хранитель Женін бився так завжди; можливо, він намагався відігратися за те, що принцеса примусила його вийти на поле – але він бив не стримуючись: широко і різко. Якби лорд де Кастро не встиг закрити якусь із цих блискавичних атак, то, певно, міг би цілком попрощатися із кінцівками. З таким суперником в нього не було жодного шансу перейти в напад; все, що він робив – це тільки оборонявся, накручуючи повільне коло по плато, майже непомітне не перший погляд, такими маленькими кроками вони рухалися. 

Магда бачила його відточені рухи, але все ж не могла змусити себе навіть вдихнути: вона застигла на самому краєчку крісла і долонями з усіх сил стиснула спідниці, нахилившись вперед. Подумки вона молилася, щоб вигадка принцеси не обернулася горем у найближчі хвилини. 

Але Деян, на диво, тримався. Він не був природженим воїном – Магді не потрібно було знатися на мечах і боях із ними, щоб це зрозуміти. Він знав рухи, знав їхні комбінації, і знав, як оборонятися, але на цьому все. Він рухався завчено, схематично, і поки що його рятувала тільки завченість цих позицій. 

Магда вже приготувалася до його поразки. Вона знала, що вона неминуча, і так само розуміли це і всі інші. Руки деяких лордів вже були наполовину підняті для оплесків переможцю – і їхні очі були спрямовані на хранителя Женіна.

Але все змінилося у якусь мить, і тільки після того, як хранитель застиг – вже без меча у його руці – Магда зрозуміла, що ж сталося. 

Можливо, Деян не був найкращим бійцем, але він розумів стратегію. Його рух по колу не був якоюсь дивною спробою втечі чи захисту – він розвертав Женіна так, щоб той опинився прямо проти сонця. І саме в ту мить, коли служителю довелося примружитися на якусь хвильку, де Кастро наніс свій єдиний і успішний удар. 

Удар, який вибив зброю із руки хранителя і відкинув її на протилежний кінець плато. Публіка мовчала ще мить, а потім заплескала із подвоєним завзяттям. Хтось кинув Деянові троянду, і він зловив її у повітрі, викликавши цим ще кілька захоплених видихів від дам. Магда відвернулася, не бажаючи перетинатися із самовдоволеним поглядом де Кастро. А в тому, що він саме таким і був, вона навіть не сумнівалася. 

Хранитель Женін навіть не став підбирати свого меча; він залишив його на землі, а сам спустився вниз і знову відступив у тінь – таку густу, що його було годі й роздивитися. Слідом за ним спустився і де Кастро – і пішов він прямо у бік Магди та її високості. Вона вже відкрила рот, готова сказати щось гостре і на межі образливого, але не встигла. Вона не встигла і кліпнути, як Деян опинився на одному коліні перед нею і простягнув їй троянду. Лице його було серйозне, але Магда бачила насмішку на дні його очей. 

Вона прийняла троянду – не могла не прийняти, не на очах у всього двору і її високості. 

 – Заради вас, леді  Магдо, я готовий і на більші подвиги, – сказав він, а після цього пішов геть, не давши їй можливості відповісти. 

Принцеса теж нічого не говорила, але її погляд сказав Магді більше за сотню слів. В грудях у неї підіймався знайомий гнів, і вона встала з крісла. 

 – Прошу мене пробачити. Хочу подихати свіжим повітрям. 

Вона зовсім не переймалася абсурдністю заяви чи тим, що подумають люди, коли стрімким, розлюченим кроком пішла крок у крок за де Кастро – у сторону тонкої іь звивистої стежки, далі від чужих очей. Мабуть, лорд очікував, що Магда піде за ним, і вона могла б не дати йому цього задоволення. 

Але думати тверезо і холодно вона вже не могла – не після цієї суцільної вистави, яку він влаштував. Чого він хотів цим досягти? Переконати усіх, що він у неї закоханий? Перетворити Магду в очах двору на злу, самозакохану жінку, яка відкидає навіть найщиріші залицяння? 

Вона побачила його швидко – варто було їй відійти досить далеко, щоб вже не чути шуму від почту принцеси, як спина Деяна де Кастро з’явилася на стежці перед нею. 

 – Стійте, – сказала вона голосніше, ніж планувала спершу. Лорд удав, що не почув. Тоді вона наблизилася і вхопилася за його зап’ястя – скоріше просто торкнулася, щоб він не міг і далі не зважати на її присутність. 

 – А, леді Магдо? – сказав він ліниво, озираючись до неї. – Вже так швидко шукаєте нової зустрічі зі мною? Це не може не давати надію.