Розділ 10. Пропозиція, від якої неможливо відмовитися

Вранці Магда не поспішала відкривати очі. Та ще до того, як вона встигла по-справжньому прокинутися, події попереднього дня повернулися до її голови, заповнили всі думки. 

Вона побачилася із лордом де Кастро – з Деяном. І він тепер знав про неї – та й те набагато більше, ніж Магда сама вважала б за потрібно. Вона знову заплющила очі, майже сподіваючись, що до неї прийде провидіння. Як вона мала діяти далі? 

Тепер, коли передбачення завело її в цю не надто приємну ситуацію, доля не поспішала показувати їй дорогу далі – а таких випадків Магда страх як не любила. 

Але вона проспала. Сонце вже піднялося досить високо, а значить, салон мав працювати. 

Навіть попри відносно ранню, як для дворян, годину, Магда була переконана, що до її гадального салону вишукуються черги. Хто ж не хоче знати свої перспективи вже після того, як вдалося вперше, нехай і побіжно, побачити дебютанток і перспективних парубків? 

Вона виявилася правою. Коли Магда спустилася вниз і відчинила замок дверей, впускаючи до приміщення трохи свіжого повітря, вона помітила щонайменше чотири пари, і всі – старші дами із доньками. Та вони не купчилися біля її дверей, очікуючи на відкриття, а натомість зайняли зручні столики у кав’ярні навпроти й вели пусті світські бесіди, не звертаючи одна на одну жодної уваги. 

І Магда могла б повірити, що вони просто обрали саме це місце для свого щоденного променаду, якби тільки кожна з них не косилася на салон щохвилини, сподіваючись, що цього не помітять інші. 

Після того, як двері Магди відчинилися, сплило вже кілька хвилин, але нічого не змінилося. Звісно ж, показати, що хтось зі знатних дам відвідує ворожку, було не гоже, і краще б тримати цю витівку у таємниці. А робити це зовсім непросто, коли інші три матрони пожирають суперниць поглядами й оцінюють кожен їхній крок. 

Тож Магда встигла випити свою ранкову каву, трошки покопирсатися у механізмі педальки під столом, що міг її фатально підвести у дуже відповідальну мить, і навіть зробила привабливий розклад, що відразу ж надавав їй більш таємничого вигляду, але приміщення все ще залишалося пустим. 

Магда голосно зітхнула. Четверо дам тільки й чекали можливості віддати їй свої гроші, і все чомусь зволікали замість того, щоб просто зробити перший крок або влаштувати цивілізовану чергу. Що ж, можливо, вони не помітили, що салон вже відчинено?

З цією думкою відьма ще раз пригладила волосся та спідниці й визирнула на вулицю вже не через вікно, а з дверей. Згодом і взагалі вийшла під виглядом того, що перевіряє поштову скриньку. 

Магда знала, що там було б пусто, просто хотіла показати дворянкам своє лице. Зрештою, хто б міг писати їй до Воль-Мунату? Ніхто з її попередніх знайомих навіть не підозрював, куди вона рушила. Так, як це було кожного разу під час її дуже численних подорожей. 

Дверцята скриньки піддалися зі скрипом – будинок, який вона зайняла, був старим і, здавалося, тільки дивом і магією тримався купи. Щовечора Магда молилася тріаді, аби вночі на неї не впала стеля, і щоб труби у ванній протрималися ще принаймні пів року. 

Після чергового різкого руху дверцята все ж піддалися – і аж надто добре; вони впали вниз, а разом з ними на землю повільно полетіло і кілька конвертів. Магда насупила брови. І звідки б це в неї взялася пошта?

 Вона нахилилася, піднімаючи листа – тільки одного із, як виявилося, чотирьох – і прочитала підпис. Точніше, хотіла прочитати, але так і не змогла його знайти; на шорсткій і, вочевидь, дуже дорогій поверхні листа вона змогла розгледіти тільки вишуканий відтиск печатки. 

Втім, його все ж Магда впізнала, та й важко його було не впізнати, коли такий самий був на реверсі кожної монети в Естрії. Вочевидь, листа надіслали від імені принцеси Інес. 

Магда випустила повітря крізь зуби й, прихопивши решту листів, рушила назад до салону. Наостанок вона кинула погляд на дам у кав’ярні, але вони дуже сильно намагалися не дивитися на неї у відповідь, і тоді Магда причинила за собою двері. Що ж, вона зробила все, що могла. 

Всі листи у її руках так і кричали про багатство – такого товстого, міцного й абсолютно білого паперу Магді не доводилося бачити вже дуже давно. І всі вони були не підписані – тільки з відтисками родинних печаток, і решту з них вона не змогла розпізнати. 

Без зайвих сентиментів Магда розірвала перший конверт – на відміну від знатних дам, вона не носила з собою спеціального ножа для кореспонденції, тож мусила обходитися голою силою. З конверта випав листочок, зовсім невеликий. 

Запрошення на наступний бал сезону. Її, особисте запрошення. Здавалося, принцеса тоді не пожартувала про те, що хоче бачити її й далі протягом сезону. Ось тільки чи хотіла цього Магда? Їй довелося б знову перетинатися із де Кастро, і політичні ігрища… були зовсім не зоною її інтересів. 

Потім вона потягнулася до наступного листа, і ще до двох. Три запрошення, і всі – на події королівського сезону; на пікнік, чаювання і ще один бал. Магда не знала, що і думати. Тож вона тільки дивилася на чотири листки з монограмами у себе в руках і не знала, що із ними робити. Удати, що не отримала запрошень? Спалити їх, аби знищити усі докази? Чи… все ж піти, і тоді переконати де Кастро шукати якийсь вихід з їхнього становища. Щонайменше, вихід не такий очевидний, як той, що пропонував їй він сам. 

Однаково, Магді не надто сильно личило біле.