Розділ 9. Несподівана зустріч

 – Деяне? Куди ти зник, я-

Голос, дзвінкий і дуже юний, замовк. В ту ж мить Магда зрозуміла, у якому компрометувальному становищі вони опинилися, і різким рухом вивільнила свою руку і відвела її від грудей лорда. Деяна, очевидно. 

Вона відступила на крок, опускаючи руки на спідниці й поправляючи їх, і тільки потім зрозуміла, що цей рух був зайвим. Її одяг був у повному порядку – вони ж насправді не займалися тут нічим непристойним! 

Вона обережно визирнула з-за плеча лорда на дівчину, що вийшла на балкон. То була та сама дебютантка, що стояла біля лорда, коли Магда тільки вперше його запримітила: у світло-зеленій сукні, що вдало відтіняла її темне волосся і блакитні очі, з блідою шкірою, що зараз покрилася рум’янцем.

І тепер, коли сотні свічок не засліплювали Магду, а десятки леді й лордів не відвертали її увагу, не помітити схожість між де Кастро та дебютанткою було дуже складно. 

 – Лукіє! – вигукнув лорд, також швидко підтягуючи рукави свого камзола і повертаючись до дівчини. – Що ти тут робиш? Бал тебе вже втомив? 

Дівчина не відповіла одразу; ще якусь мить вона дивилася пильно на них обох, а потім перевела погляд на де Кастро. 

 – Яке там! Я б танцювала до самого світанку. Ось тільки не можу, бо мій брат втік і не представив мене жодному джентльмену, – легко сказала вона, і в дзвінкий голос все ж просочилися кілька ноток веселощів та звинувачення. 

Лорд де Кастро змінився в лиці й потер лоба. 

 – Боги, пробач… Зараз же повернуся із тобою. 

Дебютантка махнула рукою, переводячи погляд на Магду. Він був відкритий і зовсім не ображений, наче вона і не злилася на те, що це через Магду лорд покинув дівчину зовсім саму. 

 Де Кастро простежив за очима дівчини й виструнчився. 

 – Леді Серпик, – повернувся він до неї. – Дозвольте представити вам мою сестру – леді Лукію де Кастро. 

Магда посміхнулася несміливо до дівчини. Та повернула посмішку вдвічі ширшою. 

 – Ох, навіщо ці формальності! Називайте мене Лукією, леді, – вона схилила голову і додала тихіше довірливо: – Я сподіваюся знайти кілька подруг цього сезону. 

Ще годину тому Магда б відкинула подібне знайомство; зрештою, вона не збиралася бувати на балах, ходити на світські заходи та шукати собі знатних друзів. Але принцеса Інес сплутала усі її плани, і Магда дуже сильно сумнівалася, що їй вдасться уникнути королівських наказів, у яку приємну форму вони не були б загорнуті. 

 – Тоді теж називайте мене Магдою, Лукіє. Я дуже рада нашому знайомству, – вона присіла у легкому реверансі. 

 – Чудово! – Лукія сплеснула у долоні, а потім відступила на крок. – Я залишу вас зараз. Бачу, ви ще не закінчили… розмову. 

Магда могла б закластися, що Лукія підморгнула їй – вона побачила це навіть у тьмяному світлі ліхтарів з королівського саду. Потім дівчина кинула значущий погляд на лорда. 

 – Я буду якомога далі від Гервічів, – сказала вона, зморщивши лице. – Знайди мене потім, брате. 

Деян кивнув, і леді Лукія вислизнула з балкона, обережно причинивши за собою двері. Важкі штори знову впали на місце, закривши їх обох від цікавих поглядів будь-яких дворян, які могли б проходити коридором. 

 – У вас чудова сестра, – сказала Магда, щоб якось заповнити незручну тишу. – Вона здається хорошою людиною. 

Лорд де Кастро глузливо мугикнув. 

 – Так і є – в увесь той час, коли вона не ставить за мету звести мене з розуму. 

Магда тільки мугикнула, не знаючи, як продовжити розмову. Вона не мала ані братів, ані сестер – щонайменше, таких, про яких вона б знала. 

Лорд де Кастро знову зробив до неї крок, але вже тримався на поважній відстані. 

 – Слухайте, Магдо. Леді Серпик, – виправився він після короткої паузи. – Я розумію ваш страх, справді. Розумію ваше обурення, – він важко зітхнув, і Магда правда вірила, що він розуміє. Певно, він також був не надто радий тому, що був прив’язаний до неї.  – Але я людина честі. Я обіцяю вам, навіть присягаюся, що якщо ви вийдете за мене заміж, не знатимете ні утисків, ні бідності, ні образ. Я готовий зробити все, що від мене залежить, аби ви жили таке життя, якого хотіли й про яке мріяли. 

Магда підійшла до поруччя балкона і стиснула їх пальцями, вдивляючись у темне небо. Сил дивитися на де Кастро не було: надто вже він був щирий, і Магді було складніше відмовляти йому, коли вона бачила це. 

 – Ви не можете дати мені те, про що я мрію, – глухо сказала вона. Грозова зірка виблискувала прямо над нею, своїм мерехтінням вказуючи дорогу на захід. – Я мрію про свободу. Про те, щоб не бути зобов’язаною виходити заміж за чоловіка, якого я вперше бачу. І я мрію про те, щоб мене не використовували як розмінну монету у чужих політичних іграх. Але, вочевидь, я прошу надто багато. 

 – Я – чесна людина, Магдо, – почула вона голос позаду себе і кілька кроків. Деян застигнув поряд, і його долоня обхопила білі мармурові баляси зовсім поряд із її власною. – Жодних політичних ігор. Я ніколи не грав у них і не збираюся починати зараз. Все, що я прошу у вас в обмін на мою відданість – це трохи довіри. Ми… не можемо уникнути прокляття. Наш зв’язок, на жаль, невідворотний.