Розділ 5. Лорд де Кастро

Зблизька він здавався навіть трохи вищим, ніж раніше – і точно цікавішим; вона нарешті бачила його жовте око, спотворене прокляттям, і інше – блакитне, як літнє небо. 

 – Пробачте, – тихо пробурмотіла вона, намагаючись не дивитися надто довго на чуже обличчя. Магда спробувала піти геть, і вже навіть розвернулася для цього, але чужий голос зупинив її. 

 – Не варто – я саме вас шукав, – лорд де Кастро підступив до неї ще на крок, і тепер вони вже не ховалися у тіні колони, а стояли посеред шумної зали, де дворяни товклися біля стін в очікуванні танцю чи запрошення на нього. 

 – Навіщо? – не змогла стриматися від запитання Магда. Вона дивилася кудись за плече лорда – як наче перетинатися поглядом з його жовтим оком було найгіршою ідеєю з усіх. Як наче воно могло бачити надто далеко і надто добре. 

 – Звісно ж, щоб запросити вас на танець, – лорд м’яко посміхнувся, простягаючи долоню до неї. Магда заховала руки за спиною й огледілася по сторонах, шукаючи порятунку. 

 – Я… я тут з баронетом, тож він, певно, захоче мати перший танець. Мушу відкланятися. 

Магда вже почала схилятися у поспішному реверансі, але лорд зовсім неочікувано зупинив її, обережно притримавши за лікоть, обтягнутий шовковою рукавичкою. Його погляд став наче ще більш зацікавленим, ніж кілька митей тому. 

 – Ви, певно, про баронета Гвінуа? – запитав він, посміхаючись краєм губ і піднімаючи одну брову. Коли Магда насторожено кивнула, посмішка його стала ширшою. – Боюсь, його компанію ми всі на цей вечір втратили. 

Лорд де Кастро все ще не відпускав її лікоть, і обережно повернув її у напрямку столів. Він вказав підборіддям на куток зали, де служник підливав лордам і леді вино, і саме там Магда і помітила баронета. Вона заледве зуміла втримати розчарований стогін – той вже ледве стояв, спираючись на стіну, і знову (вже, певно, вкотре) простягав пустого келиха до служника. 

 – Така чарівна панна не має відмовлятися від танців тільки через неввічливого супутника, – м’яко сказав де Кастро. Він нарешті відпустив її лікоть і знову потягнувся до долоні. – Тож?.. 

Магда знову похитала головою. Танці – це ще пів біди, але танці саме з цим лордом… 

 – Я не думаю, що це гарна ідея. І я не дуже добре знаю рухи. 

Мелодія почала грати гучніше, і пари почали вишуковуватися колоною біля стіни зали. Тільки тоді Магда вслухалася у мелодію – павану, яку вона аж надто гарно пам’ятала. Певно, це якось відобразилося на її лиці, адже лорд все ж протягнув руку ближче. Щось у його погляді – у блиску жовтого ока, можливо – змусило Магду вкласти свою долоню в його. 

Вони стали останньою парою, що приєдналася до шеренги танцівників. На мить їм довелося проминути принцесу Інес, але та дивилася кудись в сторону, начебто і не надто зацікавлена у придворних розвагах. 

Магда поклала руку на зігнутий лікоть де Кастро і скоса подивилася на його лице; погляди неочікувано перетнулися – він також намагався непомітно її роздивитися. На лице її, на щастя, не набіг рум’янець, і замість цього вона тільки тонко посміхнулася. 

Виразу лиця лорда вона вже не побачила, бо пари рушили вперед, а Магда з чоловіком – слідом за ними. 

 – Я не бачив вас тут раніше, – сказав де Кастро, коли танець нарешті справді почався, і пари стали накручувати кола одні довкола одного. Рухи були повільні – ідеальні для того, щоб вести розмови, які буде дуже складно підслухати. Певно, саме із цією метою танець колись і винайшли. 

Магда трохи схилила голову, намагаючись не збиватися з кроку. Це було нескладно – ноги йшли самі, а руками керував де Кастро, підтримуючи її за лікті та передпліччя. Здавалося, тіло пам’ятало давні часи краще, ніж Магдина пам’ять. 

 – Я тільки прибула сюди. 

 – На зимовий сезон? 

Магда кивнула. Можливо, це було частково брехнею – лорд міг подумати, що вона дворянка, яка приїхала розважатися на балах, а не відьма, яка мала заробляти собі на хліб подекуди чесною працею. 

Вони зробили повне коло і змінили руки. Шовк довгої рукавички перетнувся із рукою, і навіть через тканину Магда відчула тепло – не зовсім таке, як від решти людей. Рухи почалися знову – здавалося, ще більш неспішні, ніж раніше. 

 – Чудова сукня, – мимохідь сказав лорд, посміхаючись до неї. – Ідеально підходить до теми лицарства.

Магда підняла брови, але промовчала. Це був комплімент чи завуальована образа? Сукня була старою – це материною. Можливо, вона не виглядала заношеною, але точно вийшла з моди. Чи лорд де Кастро хотів над нею посміятися?

 – Не люблю зливатися із натовпом – але сьогодні план не надто добре спрацював, – посміхнулася вона. Вочевидь, деякі дворяни вже теж знали про ідею принцеси, тож і вдяглися відповідно, і Магда у своєму блакитному вбранні не виглядала, як біла ворона. 

Кілька хвилин вони танцювали мовчки. Магда дивилася на мережива чужої сорочки, що визирали крізь строгий камзол, і не наважувалася підняти погляд на лорда. Краєм ока далі у шерензі вона помітила ту дівчину, що стояла біля нього раніше – вона вже танцювала із якимось не надто молодим чоловіком. 

Лорд де Кастро постійно позирав у той бік, але без ревнощів – наче тільки із щирим хвилюванням чи то інтересом.