Розділ 3. Брехня на благо

Дзвіночок над дверима задзвенів – всього на мить. Магда ледве відірвала голову від колін у надії, що хтось просто помилився дверима, але ні. Ці відвідувачі не були достатньо терплячими чи ґречними, щоб чекати, поки Магда відчинить їм двері, тож вирішили запросити самі себе. 

Вона швидко піднялася, в надії, що ніхто не побачив, як вона сиділа-лежала на підлозі, і наче за командою біль у серці майже повністю припинився – вона відчувала тільки слабкі відголоси, які легким поколюванням досягали пальців. 

З тремтінням у долонях вона поправила вуаль на лиці, хоча в цю мить вже думала, що вона марна; але від образу не можна відмовлятися, тож вона тільки загустила складки на тканині й виступила з тіні, брязкаючи браслетами. 

 – ...панове! – з піднятою бровою сказала вона, схиляючи голову у здивуванні. 

У неї на порозі стояли троє чоловіків – а такого раніше, прямо кажучи, не траплялося. Лорди… були менш схильні вірити у відьомство, і тому зазвичай навіть близько не підходили до її салону, а тут аж троє! 

 – Пані Серпик, – всі три по черзі вклонилися їй, і тільки у цьому жесті Магда нарешті помітила, що щось не так. 

Поклін першого дворянина був бездоганним; другий вклонився точно сильніше, ніж вартувало б для жінки її непевного становища. Третій… третього повело вбік, і йому довелося вхопитися за шафу, щоб не впасти. Скло у дверцятах дзвякнуло. 

Вони були п’яні – дуже, дуже п’яні. Щойно перший джентльмен закрив двері салону, Магді вже не потрібні були її очі, щоб це зрозуміти – до неї долинув запах перегару, настільки сильній, що їй довелося відвернути голову і навіть зробити пів кроку назад. 

Магда спромоглася присісти у легкому реверансі. 

 – Мушу повідомити вам, панове, що гадальний салон вже не…

Магда почала говорити, намагаючись зробити своє лице спокійним і не збентеженим, але не встигла довести речення до кінця, як сталося дещо, чого вона зовсім не очікувала. Третій чоловік, який заледве тримався на ногах через сп’яніння, раптово бухнувся на коліна. 

Спершу Магда подумала, що координація зрештою підвела його, і навіть зробила крок йому назустріч, щоб допомогти піднятися. Але після цього він схилився у поклоні – прямо з колін. 

 – Благаю вас, пані Серпик! Відкрийте нам провидіння! 

Двоє чоловіків поряд незручно засміялися, вочевидь, засоромлені поведінкою товариша, і спробували поставити його на ноги. Та попри те, що він був п’яний, сили в ньому вистачало, тож він залишився на землі, у поклоні, навіть не піднімаючи очей до Магди. 

Магда стояла із розширеними очима, не знаючи, як їй діяти – такого у її практиці раніше не траплялося. 

 – Що ж… – повільно протягнула вона, спостерігаючи за невдалими спробами шляхтичів підняти чоловіка. – Одного разу, думаю, можна зробити й виняток. 

Це подіяло, наче якесь заклинання. Всі троє різко виструнчились, і після запрошувального жесту Магди майже рівною колоною помаршували до гадального столика. 

Вони дивилися на неї з великим очікуванням – можливо, алкоголь примусив їх і справді повірити; а, можливо, у Воль-Мунаті до відьом і справді ставилися із більшою прихильністю, ніж будь-де в Естрії. 

Магда вирішила, що перед цими чоловіками не варто влаштовувати її невеликі фокуси – миготіння світла і туман могли спричинити небажану реакцію, а Магда зовсім не хотіла відмивати чужу блювоту від свого новенького килима. Натомість вона поклала обидві руки на скляну кулю і придивилася до першого лорда. 

Вона була переконана, що це був лорд, або принаймні син такого – іноді їй здавалося, що на зимовий сезон у Воль-Мунаті просто не залишалося простолюду. Це було видно за його одягом, його поставою, тим, як він робив поклін – Магда могла впізнати таке з половини погляду. Чоловік не представився, але це було і не дивно – вже за кілька днів вона зрозуміла, що так робить більше. 

Похід до ворожки, відьми – це цікава, але не надто поважна розвага. Таким довіряють свою долю, але зовсім не імена – і Магда вважала це щиро смішним. 

 – Ну, тут все ясно, – посміхнулася вона. – Я вже бачу передбачення для вас. 

Вона ще раз спідлоба оцінила лорда. У її голові вже почав формуватися план – дурний, можливо, не надто елегантний, але все ж план. Мала ж вона якось потрапити на той перший зимовий бал? 

 – Що ж там? – зацікавлено запитав чоловік. З подивом на комірі його білосніжної сорочки Магда помітила щось червоне. Це могло бути будь-що, але вона довіряла своїй інтуїції – це мала б бути жіноча помада. 

 – Цей сезон пройде для вас… весело, – сказала Магда, вдивляючись у кулю. На неї звідти дивилося її ж дещо стурбоване відображення, прикрите густою вуаллю. – Я бачу багато вина, жінок і зовсім не бачу шлюбу. 

Вона підняла погляд на чоловіка, і відразу ж помітила, як він розцвів прямо у неї на очах. Як наче якийсь вантаж, який був разом з ним, раптово зник. Що ж, це можна було назвати успіхом. Вона злегка посміхнулася чоловікові й перевела погляд на наступного. 

Вона дивилася на нього уважно, але не могла побачити жодної підказки. Він був зовсім знеособлений – в одязі, який, певно, щойно вийшов з-під голки модистки, із зачіскою, що вклав для нього слуга, ідеально поголений і п’яний. На ньому слідів помади не було.