Розділ 1. Чоловік з жовтим оком

Чоловік пильно дивився на неї – з іншого кінця добре освітленої зали. Вже вкотре, і вона все ніяк не могла зрозуміти, хто ж це був. Він зробив крок до неї, а потім ще один, і ще, і ось вже він був зовсім близько; можна б відчути порухи повітря від його кроків, чи тепло його тіла… 

Магда кліпнула очима, і видіння минулося. 

В дзвіночок біля дверей салону хтось дзвонив вже з хвилину і, здавалося, не планував зупинятися. Магда тяжко зітхнула; вона тільки-тільки побачила новий шматок майбутнього, майже відкрила для себе щось справді важливе, і ось її знову переривали. Вона потягнулася до очіпка і натягла його на голову, а потім поспішно прикріпила і вуаль, закриваючи нею лице вже дорогою до дверей. Можливо, Магда і мала свої плани, але пані Серпик мусила працювати – якщо вона тільки не хотіла залишитися без мідяка у кишені. 

 – Вітаю вас, шановні, – сказала вона відразу ж після того, як прочинила двері. Магда відійшла в сторону, впускаючи всередину двох жінок, очевидно дворянок. Одна з них – поважна матрона у не менш поважному віці, зупинилася за кілька кроків за порогом, і молода дівчина, що дріботіла за нею, врізалася у широку спину, затягнуту дорогим шовком. 

Магда пройшла вперед, струшуючи руками, і десятки браслетів на її зап’ястках голосно і невлад задзвеніли. Вона і справді сумувала за цим.

Відьма підійшла до невеликого круглого столика, за яким приймала клієнтів, і посунула одне з багатих крісел. 

 – Прошу вас, сідайте, – вона повернулася до двох жінок, а вони все ще стояли у проході, не наважуючись зайти далі. Магда їх розуміла – зазвичай її салон, де б він не був, справді вражав. Для того, щоб відьомство діяло якнайкраще, їй було потрібно, щоб люди справді вірили, і атрибутика допомагала. 

Тож вона розвішала по стінах сушені трави, похмурі картини, розклала у кутках дивні артефакти, які вдалося знайти на ринку за якісь кілька срібних монет. Ефект це справляло кращий, ніж Магда навіть сподівалася – або ж у Воль-Мунаті просто ніколи не бачили гадальних салонів. 

 – Е-е… – жінка почала своїм грудним голосом, і з-за її плеча визирнула тоненька дівчина, якій, певно, не було більш як шістнадцять. Магда тонко і загадково посміхнулася, і матрона ступила вперед. – Звичайно. 

Дівчина йшла за жінкою, наче тінь, і навіть сіла зовсім поряд із нею, спеціально присунувши стілець. Вона дивилася у кутки кімнати з острахом – як наче побоювалася, що звідти вискочить Літ чи якийсь дух і захопить її прямо у цій кімнаті. 

 – Не варто боятися, – зрештою сказала вона, також сідаючи на стілець. Від звуку її голосу дівчина здригнулася. – Що привело вас до мене?

Вона провела рукою над скляною кулею, що стояла на столі, і уважно в неї вдивилася. Дворянка, яка вже набрала у свої пишні груди повітря для відповіді, затримала його, очікуючи чогось. Магда під вуаллю непомітно закотила очі, але не стала розчаровувати:

 – Я бачу. Звісно ж, я бачу… – вона натиснула на невелику педальку під столом, і з невеликою затримкою (потрібно буде перевірити механізм згодом) у кулі почав клубочитися блакитний туман. 

Юна дівчина ахнула, приклавши руки до щік, з яких миттєво зійшла уся фарба, якої насправді там і раніше було небагато. Вона зробила дивний рух – як наче хотіла водночас і нахилитися вперед, і відсунутися на стільці якомога далі, і, здавалося, намагалася навіть не дихати. 

 – Це буде десять срібняків, – повідомила Магда буденним голосом, прибираючи ногу з педалі. Вона вже давно не користувалася нею, і її не завадило б змазати. Дивний скрип Магда прикрила шарудінням своїх пишних спідниць. 

 – ...що? – запитала матрона, схиляючи голову. Її туго закручені локони від цього руху пружно підстрибнули. 

 – Дізнатися, які перспективи вашої доньки цього сезону, – пояснила Магда, вже дістаючи з однієї з прихованих кишень колоду карт. 

Жінка миттєво розширила очі й впилася пальцями у край столу, як наче намагалася втримати рівновагу. Вочевидь, ця маленька демонстрація переконала її, що з Магдою – а точніше, із пані Серпик – і справді варто мати справу. 

Срібні монети покотилися столом, і Магда вже бачила, що їх точно більше, ніж десять. Вона не стала їх збирати – на це буде час потім; натомість зосередилася на юній дебютантці. 

 – Яке ваше ім’я, люба?.. – запитала вона, нахиляючись до дівчини ближче. Та дивилася на неї, як на богиню, яка раптово зійшла з небес, і Магді навіть було трохи соромно за те, що вона збиралася зробити. 

 – Аніша, – представилася дівчина, запнувшись на середині власного імені. Вона була красивою – якраз такою, як стало модно у вищому світі – висока і дуже струнка, аж до худоби; без жодних форм, зате з блідим лицем, на якому чітко читався аристократизм і сліди кровозмішання кілька поколінь тому. 

Магді не потрібні були передбачення для того, щоб зрозуміти шанси Аніші у цьому зимовому сезоні. В неї будуть залицяльники – можливо, не так багато, але кілька точно знайдеться. А матір Аніші, ця поважна Матрона, підсуне її тому, хто матиме найтовстіший гаманець. 

Дівчина виглядала обнадіяною – зовсім трохи, і Магда на мить зупинила перетасовування карт. В неї були свої плани, але ж… вона могла зовсім трохи допомогти. Крапельку – а далі Аніші доведеться намагатися самій. 

 – Дайте нам видіння! – замолилася матрона, піднявши пальці у поклонінні Тріаді. Магда серйозно кивнула, але цього, вочевидь, було недостатньо. – Анішо!.. Попроси пані відьму, негайно!