4. Чия ідея

Лук’ян

Я прибуваю додому раніше, ніж зазвичай. Інна попередила, що хоче сьогодні влаштувати романтичний вечір. Не те щоб романтичні вечори були в нас рідкістю, вона в мене ще та вигадниця і любить таке влаштовувати, просто останнім часом якось… не виходило.

Ми остаточно розчарувалися в медицині, її лікування не допомагає. Це не вбило наші почуття, але добряче попсувало нерви. І підірвало моє терпіння. Зопалу я сказав, що даю їй на роздуми три місяці. Або вона погоджується на всиновлення, або…

Фрази я не завершив, залишив їй самій здогадуватися. Залишив собі надію, що не доведеться озвучувати вирок нашому шлюбові.

— Коханий… — муркоче Інна, зустрічаючи мене одразу за порогом.

На ній червоний пеньюар, який так люблю.

— Це тобі. — Даю їй букет червоних троянд і цілую.

Коли бачу свою дружину в такому вигляді, мені не треба багато часу, щоб розпалитися. Обіймаю, ковзаю руками на її сідниці. Готовий прямо тут, в передпокої, зайнятися сексом, але вона відхиляється і сміється.

— Не квапся, я не так все запланувала. Ось, надівай. Сьогодні вечір сенсорних відчуттів.

Інна простягає мені маску для сну. Це щось новеньке. В ліжку ми любимо експерименти, але маску та інші аксесуари досі приміряла лише вона.

Я надіваю маску, а вона ловить мене за руку і веде на другий поверх, напевно, у нашу спальню.

Це незвично — покладатися лише на неї, нічого не бачити. Й спочатку мені подобається. Інна робить мені легкий масаж, ми випиваємо по келиху вина, базікаємо. Але мені вже хочеться перейти до насиупного пункту в програмі вечора, терпіння починає лускати, й, на щастя, вона нарешті переходить до дій. Вкладає мене горілиць на ліжко й робить те, чого аж ніяк не очікував — знімає мою краватку і прив’язує нею мої зап’ястя до ліжка.

— Полеж хвилинку, я у ванну, — шепоче мені в губи після поцілунку.

Можна й полежати. Вино починає діяти, у голові вже паморочиться. Сподіваюся, Інна повернеться до того, як мій організм звично зреагує на алкоголь, і я засну.

За хвилину чи дві мені вчувається якесь підозріле шарудіння і голоси з боку ванної. Щоправда, у кімнаті грає музика, а в моїй голові гуде від вина, тому можу помилятися.  

— Не засумував? — чую знову голос дружини. — Я трішки припудрила носик і не тільки.

— Ні, але майже заснув, — відповідаю. — Вино, звісно, хороше, але було забагато.

— Один разочок можна. Ти будеш не при тямі, і я зроблю з тобою різні погані речі…

Я відчуваю її руки на своєму паху, а тоді стегна на моїх стегнах. Завмираю і чекаю, доки розстібне мою ширінку. Кілька разів струшую головою, проклинаючи свою непереносимість алкоголю. 

— О, зажди ще хвилинку, я дещо забула, — пригадує Інна і злазить з мене.

Знову рипають двері ванної. Напевно, пішла по лубрикант.

— Інно? — гукаю, коли вона довго не повертається.

— Вже йду, коханий!

Двері ванної рипають, здається, вона повертається в кімнату. Я млосно кручуся на місці, аж доки нарешті відчуваю важкість — вона знову сідає на мої стегна, тільки цього разу відчувається не такою… Легшою?

— Інно? — ще раз повторюю її ім’я. — Все добре?

Вона не озивається, й це починає насторожувати. Що, в біса, трапилося за кілька хвилин?

— Інно, що сталося?

Знову мовчить і, здається, сіпається, збирається злізти з мене.

Мені вривається терпець. Зі всієї сили смикаю зап’ястя і вириваю його з зав’язаної краватки. Одним ривком знімаю маску і…

Це ж не дія алкоголю?     

— Таїсо? Що, в біса, відбувається?

На моїх стегнах сидить не моя дружина, а її сестра.

Голова ясніє в лічені секунди. Смикаюсь, вириваю другу руку, а Таїса тим часом підстрибує з ліжка, з її руки випадає і котиться підлогою баночка з лубрикантом.

Я такий приголомшений, що навіть не знаю, що сказати. Підводжуся, витріщаюсь на Таїсу і розумію, що на ній пеньюар моєї дружини. Він сидить по-іншому, не так, як на Інні, напевно, через різницю в їхніх фігурах. Не хочу, але бачу, яким глибоким здається декольте і як виглядають з нього груди сестри моєї дружини.

Чорт. Я навіть думати не хочу, що вона тут робить.

— Лук’яне… — чую з боку ванної голос Інни.

Вона виходить, робить кілька несміливих кроків у мій бік. Бліда-бліда.

Таїса блідне ще більше. Вже не просто біла стоїть, а позеленіла. Здається, от-от з ніг звалиться.

— Геть, — шиплю на неї. — Геть звідси! — Повертаюся до дружини й чітко кажу: — А ти мені все поясниш. Зараз же!

Сестра Інни похитується і вибігає у ванну. Чую, як рипають двері в коридор, й тільки тоді видихаю. Якби не баночка лубриканту посеред підлоги й переляк на обличчі дружини, я навіть міг би подумати, що мені все щойно примарилося й слід зовсім відмовитися від алкоголю.

— Лук’яне, це… просто, розумієш… — белькоче вона щось невиразне, зіниці бігають.

— Інно, не зли мене. Ти знаєш, що я добрий до пори до часу. Ще раз: що це щойно було? Що твоя сестра робила на мені?

Моя дружина обіймає себе за плечі, а тоді хнюпиться, дивиться на мене повними сліз очима й каже:

— Пробач. Це була… це була її ідея, — говорить швидко-швидко. — Я поскаржилася Таї, сказала, що ти хочеш всиновити дитину… Вона просила в мене гроші на черговий борг Альберта, а коли почула мою розповідь, запропонувала свою допомогу, сказала, що народить нам дитину. За гроші. Пробач, я була у такому відчаї, що погодилася на цю авантюру… Пробач мені.

Я відвертаюся. Підходжу до вікна. Зі злістю застібую свою ширінку і вимикаю музику на телефоні, що лежить на підвіконні.

— Ідея Таїси? — гмикаю. — Маєш мене за дурного? Інно… Твоя сестра настільки безхарактерна, що не може дати відсічі своєму чоловікові й досі боїться батьків, вона піддається будь-чиєму впливові, й твоєму теж. Хочеш мені сказати, що вона здатна на такий сміливий вчинок — запропонувати тобі авантюру? Вона — тобі?!