2. Чергова драма

Тая

Ми сидимо за сімейним столом на тих місцях, що й щонеділі. Це наша сімейна традиція — обідати в неділю всією сім’єю, у наших з Інною батьків.

Батько, як завжди, на чолі столу, я — по праву руку від нього, поруч зі мною Альберт. По ліву руку від батька — улюблений зять Лук’ян, а Інна поруч з ним. Мама сидить навпроти батька, між Інною й Альбертом.

— То як справи з твоїм розширенням? — запитує батько Лук’яна. — Нагадай, де ти відкрив новий офіс?

— В Ужгороді, — відповідає Лук’ян, спокійно нарізаючи на своїй тарілці лососевий стейк. — У рідному місті, де маєш друзів, легше вести справи.

— Тобі доведеться часто туди їздити?

— Можливо, перші кілька місяців. Але це не проблема. Я не з тих, хто любить сидіти на одному місці. Як дехто.

Він піднімає очі й дивиться прямісінько на мене. Я й без того не мала апетиту, але зараз він зовсім зник. Відкладаю виделку, роблю кілька ковтків соку. Ігнорую.

— А й справді, Таїсо, — звертається батько вже до мене. — Лук’ян недаремно нагадує. Ти подумала над моєю пропозицією? Годі скніти сьомий рік у своєму відділенні. Може, нарешті перейдеш до мене? Зараз в офісі є кілька вакансій, які я можу тобі запропонувати.

Я кладу руки на коліна, міцно стискаю кулаки й намагаюся якомога спокійніше відповісти:

— Я не скнію, а роблю роботу, яку вмію робити, отримую непогану зарплату. Мене все влаштовує.

— І що, справді вистачає на утримання горе-ресторатора? — єхидно гмикає Лук’ян. — Чекай-чекай, чи хто ти зараз? — звертається вже до Альберта. — Вирощувач зелені?

Тато прочищає горло, скоса зиркає спочатку на одного зятя, тоді на іншого. Він не любить сварок за столом, але й мій чоловік йому подобається ще менше, ніж Лук’янові.

— Ми згорнули проєкт з вирощування мікрогріну, — сухо каже Альберт.

Я повертаю голову, дивлюся, як напнулися його жовна. Мій чоловік злиться. Дорогою додому я вислухаю, як його дістали ці сімейні обіди і яка в мене жахлива сімейка.

— То за що візьмешся наступного разу? — насмішкувато запитує Інна. — Вже маєш ідеї?

Він розтуляє рота, але втручається мама, перебиває:

— Ми можемо поговорити про щось конструктивніше, ніж Альбертові невдалі спроби заробити грошей. Таю, краще подумай над батьковою пропозицією. Доки він має здоров’я, навчив би тебе всього. Тобі вже час рухатися вгору, колись ти змогла б зайняти його місце.

Як же я втомилася повторювати батькам, що я не хочу рухатися вгору! Я хочу просто жити. Бути щасливою в моменті, не дряпатися постійно до нових вершин. Мене не цікавлять великі гроші чи великі зв’язки. Невже це так важко зрозуміти? Знаю, вони розчаровані. І мені болить їхнє розчарування, тому не хочу засмучувати їх іншими своїми проблемами. 

— Добре, мамо, я ще подумаю, — кажу, не встоявши перед натиском.

Далі обід проходить спокійніше. Говорять переважно мама, тато і Лук'ян, іноді вставляє слово Інна. Після чаю з пляцками, коли застілля переходить у неквапливу бесіду (здебільшого про фінанси), сестра підводиться і киває мені.

— Я вкраду Таю на кілька хвилин для дівчачих теревенів.

Наші батьки й чоловіки реагують лише кволими кивками. Ми виходимо з будинку через задні двері, йдемо в сад. У самому кутку, під парканом, є велика дерев'яна гойдалка, всі наші найдушевніші розмови з сестрою ми вели тут. Тих розмов було, щоправда, лише дві чи три. Мабуть, через різницю у віці — Інна старша за мене на чотири роки — ми не стали сердечними подругами. Втім їй завжди вдавалося втягувати мене в авантюри.

— То ти згодна? — запитує вона, сідаючи на гойдалку.

Я влаштовуюся поруч, хитаю головою.

— Ще не знаю, поясни мені, чого конкретно ти від мене хочеш.

— Я вже казала: хочу, щоб ти переспала з моїм чоловіком і народила нам дитину.

— А інші варіанти? Я читала. Існує інсемінація, ЕКЗ… Зрештою, я можу пожертвувати яйцеклітину, а дитину виносить сурогатна мати.

Інна закочує очі під лоба.

— Я тобі пояснювала! Ти мене взагалі слухала?! Лук'ян більше не згоден на всі ці медичні маніпуляції! За шість років у нас не вийшло, йому урвався терпець. І тепер він вперся як баран: хоче всиновлювати! Мій шлюб тріщить по швах! Я… Я виторгувала в нього ще три місяці… Якщо не завагітнію, я… не знаю, що буде.

— Чекай, — перериваю її. — Чекай, чекай… Що значить «якщо не завагітнію»? То хто вагітніти має — я чи ти?

— Ти. Але всі думатимуть, що я. Навіть Лук'ян.

У мене відбирає дар мови. Повертаюся до сестри, лупаю очима й слів дібрати не можу.

— Я маю план, — пояснює вона й кидає істеричний смішок. — Він трохи божевільний, але я все продумала. Ти завагітнієш, ми з тобою поїдемо за кордон… Моя колишня гінекологиня зараз в Італії, пологи будуть…

— Ні, я… Чекай. Як ти до такого взагалі додумалася? Це ж божевілля!

— Не повіриш. — Інна раптом сміється, а сміх виходить нервовий. — Колись в серіалі бачила. Дружина вдавала вагітність і навіть накладний живіт носила. Чоловік хотів послухати рухи дитини, а там… — Вона не витримує, починає реготати, аж сльози течуть.

Моя сестра не при здоровому глузді. Господи.

— Я не знаю навіть, що сказати. Я не піду на такі дурощі. Крім того, що це навіть з погляду логіки — абсурд, це ще й з погляду моралі…

— Таю! — перебиває вона. Ловить мою руку, дивиться серйозно. У зелених очах більше ні натяку на істерику, моя сестра врівноважена, як зазвичай. — Хіба ми не для того сестри, щоб виручати одна одну, допомагати у скруті? Мені потрібна дитина. А тобі потрібні гроші, так же? Я маю гроші, а ти можеш допомогти мені з дитиною. Все просто!

— Ти так говориш, наче це якась дурничка… Але ж ти просто даси мені гроші, а я муситиму дев'ять місяців носити під серцем дитину!

— Ну вибач, ніхто не дає гроші просто так. Навіть сестрі. Ти зможеш їх заробити за ці дев'ять місяців.

— Але ж це буде моя дитина. Моя. Розумієш?

— І ти не хочеш, щоб твоя дитина росла в достатку й любові? Ти зі своїм горе-бізнесменом зможеш дати своїй дитині такі умови, які ми з Лук'яном зможемо? Батьки ж ніколи не дадуть грошей на Альбертові махінації!.. Та й він же, твій Альберт, навіть дітей не хоче! А ти не хочеш бути без нього! Натомість ми… Мій чоловік — складна людина, але батько з нього вийде чудовий. І я любитиму цю дитину, бо вона мені не чужа. Чужу я не полюблю.